Search academic texts

Information × Registration Number 0822U101060, PhD dissertation Status Доктор філософії Date 14-12-2022 popup.evolution o Title Negligence co-causality in the criminal offense commission Author Babych Artur O., popup.head Borysov Viacheslav Ivanovych popup.opponent Muzyka Anatolii Ananiiovych popup.opponent Palykivskyi Vitalii Ivanovych popup.review Novikova Kateryna Andriivna popup.review Pashchenko Oleksandr Oleksandrovych Description Робота присвячена науковому аналізу такого явища як необережне співзаподіяння шкоди суспільним відносинами, що охороняються законодавством України про кримінальну відповідальність. Досліджено історичний шлях витоку та ґенезис проблеми вчинення єдиного необережного злочину (за теперішньою термінологією – кримінального правопорушення) кількома суб’єктами. Проаналізовано вітчизняний та зарубіжний досвід вирішення цього питання. Встановлено, що необережне співзаподіяння шкоди як поняття, що використовується у теорії кримінального права має всі необхідні передумови для розгляду його в якості самостійного положення теорії кримінального права. Досліджено питання дефініції необережного співзаподіяння з огляду на наявність різноманітних наукових точок зору щодо виділення та розуміння тих чи інших ознак цього поняття. Обґрунтовано новий підхід до розгляду дискусійного питання його об’єктивних та суб’єктивних зв’язків між співзаподіювачами шкоди з необережності. Загалом, до ознак необережного співзаподіяння пропонується відносити: 1) множинність суб’єктів кримінального правопорушення; 2) наявність взаємодії дій (та/або бездіяльності) співзаподіювачів необережної шкоди, яка включає у себе: а) об’єднання зусиль у формі ситуативної спільності, технічного (механічного) взаємозв’язку, чи поєднання останніх б) єдність діяння, в) єдиний для всіх співзаподіювачів суспільно небезпечний наслідок, г) наявність причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) співзаподіювачів та суспільно небезпечним наслідком, що настав; 3) суб’єктивний зв’язок між співзаподіювачами; 4) необережне співзаподіяння можливе лише при вчиненні необережного кримінального правопорушення. Під необережним співзаподіянням пропонується розуміти вчинення декількома суб’єктами кримінального правопорушення через взаємодію діянь, що з необережності спричинило єдиний суспільно небезпечний наслідок. Обґрунтовано існуючий у науці підхід щодо поділу випадків необережного співзаподіяння на дві типологічні групи: паралельне та послідовне. Запропоновано також виділяти окремі типологічні групи необережного співзаподіяння за критерієм характеристики суб’єктивної сторони та об’єктивної сторони вчиненого: 1) необережне співзаподіяння при відсутності якого б то не було суб’єктивного взаємозв’язку між суб’єктами з приводу заподіяної шкоди (яке має як мінімум два підвиди – це «автономне необережне співзаподіяння» та «усвідомлене необережне співзаподіяння»); 2) необережне співзаподіяння з наявністю певного роду двостороннього зв’язку між суб’єктами. Встановлено, що підставою кримінальної відповідальності співзаподіювачів суспільно небезпечного наслідку з необережності є вчинення ними суспільно небезпечного діяння, передбаченого нормою статті Особливої частини КК України, яке містить склад кримінального правопорушення. Доведено, що межі кримінальної відповідальності за необережне співзаподіяння мають розглядатися з точки зору особливостей суб’єктного складу, предметного складу вини та ступеня об’єктивного вкладу учасників діяння до суспільно небезпечного наслідку. Встановлено, що більшість помилок органів досудового розслідування та суддів зводиться до неправильного визначення об’єктивного «вкладу» та предметного змісту вини, які у свою чергу є визначальними параметрами підтвердження виникнення або існування об’єктивних і суб’єктивних зв’язків між співзаподіювачами шкоди з необережності. Аргументовано, що суб’єктом кримінальних правопорушень при необережному співзаподіянні є переважно спеціальний суб’єкт. Підтверджено, що при характеристиці осудності можна виділити два її види – «загальну» – здатність до адекватної поведінки у звичайних умовах, та «спеціальну» – здатність до адекватної поведінки в умовах нервово-психічних перевантажень. Аргументовано, що нормативна регламентація положень про необережне співзаподіяння є необхідним елементом вирішення проблеми притягнення до кримінальної відповідальності кількох суб’єктів за вчинення необережного кримінального правопорушення. Доведено, що при індивідуалізації покарання за необережне співзаподіяння, необхідно враховувати такі обставини: характер і ступінь фактичної участі у вчиненому діянні, а також значення цієї участі у настанні суспільно небезпечного наслідку. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, пропозиції, висновки та рекомендації у подальшому можуть бути використані у теоретичних розробках проблеми необережного співзаподіяння, у нормотворчій діяльності, для удосконалення діяльності органів досудового розслідування та судів, у підготовці комплексних програм із запобігання необережних кримінальних правопорушень. Registration Date 2022-12-26 popup.nrat_date 2022-12-26 Close