У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано вирішення актуального для науки публічного управління науково-прикладного завдання, яке полягає в обґрунтуванні теоретичних засад і розробленні практичних рекомендацій з удосконалення механізмів публічного управління комунікаціями у сфері освіти. Наведено сутнісну характеристику комунікацій у сфері освіти як об’єкту публічного управління; охарактеризовано механізми публічного управління комунікаціями у сфері освіти; розглянуто систему публічного управління комунікаціями у сфері освіти. Запропоновано під механізмом публічного управління комунікаціями у сфері освіти розуміти сукупність організаційних, правових, економічних, політичних і мотиваційних засобів впливу на соціальний діалог з метою забезпечення взаємодії суб’єктів комунікативного простору системи освіти та їх впливу на об’єкти управління у контексті дотримання соціальних норм та правил спілкування, цінностей, традицій та ідеалів, а також при вирішенні проблеми створення стійких комунікаційних зв’язків. Узагальнено досвід зарубіжних країн стосовно публічного управління комунікаціями у сфері освіти; проаналізовано сучасний стан механізмів публічного управління комунікаціями у сфері освіти в Україні; здійснено оцінювання поточних викликів та суперечностей публічного управління комунікаціями у сфері освіти в Україні. Підкреслено, що руйнування інфраструктури закладів освіти, втрата людських ресурсів, відновлення навчального процесу під час воєнного стану стали ключовими викликами війни для системи освіти України. Тим не менш, здатність українських освітніх закладів адаптувати свій навчальний процес до карантинних обмежень дала їм корисний досвід для відновлення навчання навіть у цих надзвичайно складних умовах. Виокремлено стратегічні орієнтири розвитку публічного управління комунікаціями у сфері освіти; запропоновано напрями розвитку механізмів публічного управління комунікаціями у сфері освіти; здійснено моделювання процесів трансформації публічного управління комунікаціями у сфері освіти в Україні. Обґрунтовано застосування наступних принципів для побудови структури стратегічного управління комунікаціями інноваційно-орієнтованого закладу освіти: принцип цілісності та повноти; принцип ефективності; принцип стійкості; принцип адаптації; принцип диференціації та інтеграції комунікацій; принцип стратегічності розвитку; принцип єдності системи. Показано, що, синтезувавши мережевий та маркетинговий підходи, можна визначити такі напрями розвитку механізмів публічного управління комунікаціями у сфері освіти: стратегічний, аналітичний, продуктово-виробничий, збутовий, комунікативний, контрольний, адаптивний. Зазначено, що, у цілому, вдосконалення механізмів публічного управління комунікаціями у сфері освіти сприятиме підвищенню рівня організації процесів комунікації в сфері освіти на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.