Search academic texts

Registration Number

0821U101845, PhD dissertation

Title

Use of information from electronic media in criminal procedural evidence.

Author

Skrypnyk Andrii V.,

popup.head Titko Ivan Andriyovych
popup.opponent Hryniuk Volodymyr Oleksiiovych
popup.opponent Fomin Serhii Borysovych
popup.review Vapniarchuk Viacheslav Vitaliiovych
popup.review Tyshchenko Olha Ihorivna

Status

Доктор філософії, 081, Право. Право

Date

17-06-2021

Description

У роботі досліджено проблемні теоретичні і практичні аспекти використання інформації з електронних носіїв у кримінальному процесуальному доказуванні. Автором проведено огляд наявних у науковій літературі доробок описаної проблематики і виокремлено найбільш перспективні напрями наукових пошуків. Проведено дослідження найбільш цінного з компаративістської точки зору зарубіжного досвіду використання інформації з електронних носіїв як доказів у кримінальному процесі, виокремлено найбільш раціональні практики та висловлено пропозиції, спрямовані на вдосконалення нормативного та правозастосовного компонентів. У дисертації проаналізовано запропоновані наукою і практикою терміни для позначення предмету дослідження, критично осмислено їхню обґрунтованість та запропоновано вживання найбільш раціонального з технічної і філософської точок зору терміну. Доведено, що категорії «дані», «інформація», «відомості», «знання» не є тотожними та синонімічними, як і прикметникові варіанти «цифровий», «електронний», «комп’ютерний», «машинний». Запропоновано такий терміновжиток: а) цифрові дані – для позначення дискретних сигналів різної природи (магнітних, оптичних, електронних); б) машинні носії, накопичувачі цифрових даних, носії для збереження цифрових даних – для позначення технічних засобів, призначених для передачі цифрових сигналів у часі і просторі; в) цифрова інформація – для позначення збережуваної (статичної) і представленої (динамічної) у формі файлу (на фізичному і логічному рівнях) цілісної сукупності даних, які мають смисл у вигляді, придатному для сприйняття людиною; г) носій цифрової інформації – для позначення файлу. Значна увага у роботі приділена характерним рисам цифрової інформації, які доцільно класифікувати у такий спосіб: 1) ознаки, які випливають із сутності цифрової інформації, що пов’язані: а) із самою інформацією; б) з її носієм; 2) ознаки цифрової інформації, які проявляються у доказуванні (ознаки цифрового доказу). З огляду на виокремлені ознаки автором запропоновано вважати цифровим доказом: а) цифрову інформацію, почерпнуту шляхом відтворення з використанням технічних засобів змісту файлу, збережуваного на носії цифрових даних (теоретичне визначення); б) цифрову інформацію, отриману у передбаченому КПК порядку, на підставі якої дізнавач, слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (нормативне визначення). Джерелом цифрового доказу варто вважати носій цифрової інформації – файл. Автором наголошено на тому, що у науці і практиці відсутнє єдине розуміння місця цифрових доказів в системі процесуальних джерел: висловлюються аргументи як на користь віднесення до традиційних (речові докази, документи), так і на користь виділення окремої групи процесуальних джерел (цифрових чи електронних доказів). З огляду на правову природу цифрового доказу та найбільш ефективний спосіб його використання у доказовій діяльності аргументовано виділення носіїв цифрової інформації в окреме процесуальне джерело доказів. У контексті визначення категорій «оригінал», «дублікат», «копія» щодо цифрової інформації автор доводить потребу використання диференційованого підходу: а) у теоретичній, нормативній та практичній площинах; б) з точки зору чинного закону (de lege lata) та такого, прийняття якого бажане (de lege ferenda). З точки зору чинної редакції КПК носії цифрової інформації, за загальним правилом, мають бути представлені в оригіналі, а виключення допускаються лише у прямо передбачених законом випадках. З точки ж зору перспективного закону, найбільш вдалою видається диференціація, що передбачає виділення: 1) цифрового оригіналу – а) для електронного документа – файл з електронним підписом; б) для іншої цифрової інформації – файл, створений найпершим з представлених, до якого не вносилися зміни, не пов’язані з його створенням (визнається допустимим і достовірним (заслуговує на найбільшу процесуальну довіру); 2) цифрового дублікату – це файл, створений пізніше за оригінал, але зміни до якого були внесені тільки у зв’язку з копіюванням (тобто сама цифрова інформація залишилась незмінною) (підтверджується обчисленням контрольної суми оригіналу і дублікату, обрахованої після копіювання і збереженої в окремому файлі; цифровий дублікат має визнаватися оригіналом і використовуватися у доказуванні на рівних з ним засадах); 3) цифрової копії – а) скопійований файл без підтвердження автентичності (без хеш-суми); б) електронне або паперове відображення змісту файлу (принтскрин, роздруківка тощо) (можуть бути допустимі як доказ лише у разі неможливості доступу до оригіналу/дублікату та підтвердження достовірності відображення за допомогою інших процесуальних джерел доказів).