Search academic texts

Registration Number

0824U000435, PhD dissertation

Title

Organization of the learning process in church–parochial schools of Ukraine in the 19th century – beginning 20th century

Author

Vitaliy Y. Shafranovskiy,

popup.head Vasyl V. Fazan
popup.opponent Ruslan O. Basenko
popup.opponent Tetiana S. Tverdokhlib
popup.review Olena А. Hnizdilova
popup.review Lesya M. Petrenko

Status

Доктор філософії, 011, Освітні, педагогічні науки

Date

20-02-2024

Description

Дисертаційна робота присвячена комплексному аналізу історії церковно-парафіяльних шкіл в системі освіти ХІХ–початку ХХ століть, що в свою чергу дозволяє зробити висновок, що церковно-парафіяльні школи відігравали важливу роль у процесі виховання та навчання підростаючого покоління. Царський уряд обрав православне духовенство як охоронця інтересів освіти імперії. Духовенству було доручено управління початковими школами, які офіційно називалися церковно-парафіяльними, а в 1836 році православне духовенство отримало право відкривати школи для навчання селянських дітей Закону Божому, читанню, письму і рахунку, а за Миколи I були офіційно визнані школи при монастирях і церквах. Святійший Синод заохочував духовенство відкривати парафіяльні школи у своєму царському указі від 29 жовтня 1836 року. Починаючи з 1884 року, російський імперський уряд розробив і видав низку указів і постанов щодо освітньої діяльності духовенства: «Положення про церковно-парафіяльні школи» 1884 року, «Навчальний план церковно-парафіяльних шкіл» 1886 року, «Положення про школи грамоти» 1891 року, «Положення про церковно-парафіяльні школи Православної Церкви» та «Положення про церковно-парафіяльні школи Православної Церкви та правила управління школами грамоти» у 1896 році та «Положення про церковні школи» у 1902 році. Публікація цих документів ознаменувала новий етап у розвитку церковних шкіл, коли парафіяльні школи отримали державну підтримку і стали невід’ємною частиною початкових шкіл. Протягом короткого періоду часу послідовно втілювалися в життя плани заснування церковно-парафіяльних шкіл, створювалися церковно-парафіяльні ради та надавалася підтримка школам на місцевому рівні. У роботі вперше визначено основні передумови розвитку церковно-парафіяльних шкіл як культурно-просвітницького осередку православ’я: боротьба з тотальною неграмотністю населення; створення єдиної системи початкових закладів освіти; виховання підростаючого покоління на християнських засадах задля подолання проявів девіантної поведінки; політика «освіченого абсолютизму» та ін. Обґрунтовано організацію процесу навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах ХІХ – початку ХХ ст.: превалювання релігійного компоненту над світським у теорії навчання та виховання; надання катехітичним предметам переваги першочерговості; зосередженість на дисциплінарності, природовідповідності, трудовому вихованні; перевага виховних цілей над навчальними; рівномірність розподілу навчальних предметів за днями тижня задля забезпечення однакової зайнятості школярів; навчальний матеріал подавався учням з урахуванням особливостей наявного життєвого досвіду; індивідуалізація впливів на учнів та ін. Розкрито принципи (наступності й міцності знань, пов’язаності з життям, практично-прикладної спрямованості, індивідуалізації, відповідальності, єдності навчання і виховання), зміст (навчальні плани і програми включали: теорію освіти й виховання, читання та письмо, історію, географію рідного краю, арифметичні знання, трудове навчання з садо-городньої та польової роботи, релігійну освіту, церковний спів); форми та види діяльності (підготовка до виступів та заходів просвітницько-релігійного змісту, гурткова робота зі співу та рукоділля, садівництво, наставництво над молодшими учнями). Науково обґрунтовано динаміку процесу навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах ХІХ – початку ХХ ст., визначено основні етапи: ( І (початок ХІХ ст. – 1864 р.) – формування мережі початкових шкіл України; ІІ (1864 р. – 1884 рр.) – реформування системи церковно-парафіяльних шкіл; ІІІ – (1884 – початок ХХ ст.) – розвиток церковно-парафіяльної школи та її занепад. У дисертації виявлено та схарактеризовано творчі постаті священнослужителів (митр. Платон, еп. Ієронім (Екземплярський), прот. Данило Данилевський свящ. Афанасій Сокологорський та ін.); викладачів (М. Реморов, Д. Сокологорська, В. Воблий, В. Овсієвський, дияк. Григорій Сандулов та ін.) авторів підручників і посібників (М. Корф, Х. Алчевська, К. Побєдоносцев, В. Зеньківський, С. Рачинський, С. Миропольський, О. Удод та ін.), які: розробили теоретичні й практичні засади навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах; обґрунтували систему принципів життя церковно-парафіяльних шкіл; науково узагальнили досвід початкової освіти ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст.; змоделювали освітню систему церковно-парафіяльної школи. Священнослужителі, педагоги працюючи в церковно-парафіяльних школах, розробляли оригінальні підручники й посібники, вносячи в її зміст духовний і водночас особистісно-соціальний компоненти. Практична значущість роботи полягає у можливостях використання її результатів і розроблених рекомендацій у процесі підготовки фахівців гуманітарних спеціальностей і вихованні дітей у загальноосвітніх закладах освіти, у системі післядипломної педагогічної освіти та методичної роботи з учителями різних фахів.