Search academic texts

Information × Registration Number 2120U006016, Article popup.category Thesis Title popup.author popup.publication 01-01-2020 popup.source_user Сумський державний університет popup.source https://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/78955 popup.publisher Сумський державний університет Description Основною гарантією захисту права власності є можливість звернення за захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права до суду – як на національному рівні, так і до Європейського суду з прав людини. Відповідне право передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ, Конвенція), а також законодавством України, прийнятим на виконання зобов’язань за Конвенцією. Зауважимо, що інститут права власності є центральним інститутом цивільного права, який розглядається як повне та абсолютне панування особи над майном. За своєю юридичною природою право власності є абсолютним правом і реалізується у можливості власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності майном. Саме такий підхід до розуміння права власності знайшов свого закріплення у ст. 317 Цивільного кодексу України [1]. Також, варто зазначити, що цілковито виключається будь-яке незаконне втручання у здійснення повноважень власника. Безсумнівно, закріплене у Цивільному кодексі України право на захист є однією з найважливіших гарантій відновлення порушених прав та інтересів суб’єктів цивільного права. За загальним правилом, таке суб’єктивне цивільне право виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, а зокрема несвоєчасного виконання зобов’язання або безпідставного утримання третьою особою майна, невизнання цього права (наприклад, невизнання права власності на майно) або оспорювання цивільного права (оспорювання права на спадщину, оспорювання права власності) тощо. Фактично реалізація цього права є юридичною реакцією на порушення таких прав та інтересів [7]. popup.nrat_date 2025-05-12 Close