Search academic texts

Information × Registration Number 2124U004800, Article popup.category Препринт Title popup.author Лучканін Дмитро popup.publication 01-01-2024 popup.source_user Український католицький університет popup.source https://hdl.handle.net/20.500.14570/5120 popup.publisher Description Кожна особа потребує поваги та любові від ближнього. Часто цього потребують від близької людини, від батьків і дітей, від друзів, колег по роботі або простих перехожих. Безумовно, що кожен християнин має найбільше відчувати Божу любов, яка передається йому безпосередньо від ближнього, якого Господь Бог подає нам протягом нашої життєвої дороги. Саме Церква має право і обов’язок бути у всіх установах, де перебувають її вірні: в храмах і на вулицях, в тюрмах і госпіталях, у військових і медичних установах, в сиротинцях та інтернатах. Не можемо також оминути установи, де проживають люди похилого віку. Пастирське служіння у пансіонатах та домах для людей похилого віку можна назвати особливим. В даних закладах ми найчастіше можемо виконувати головне завдання Церкви, яким є спасіння людської душі. Звісно, цей аспект ми можемо виконувати у всіх видах душпастирської діяльності, але зі старенькими людьми це відбувається по-особливому. Інколи задумуючись над цим питанням, мені вдавалося збагнути, що ці Святі Таїнства, які душпастир уділяє особам похилого віку або паліативним пацієнтам, для них можуть бути останніми у їхньому житті. Та й самі розмови, сповіді чи інші заходи є одні із останніх моментів їхнього життя і саме нашим завданням є зробити їх по-особливому щасливими. Інколи важко вислухати людину, особливо коли чуєш одні і ті самі життєві історії по кілька разів, але після того розумієш, що співпереживаючи із нею, ви разом повертаєтеся у її минуле і проходите через різні труднощі і перемоги. Також картає совість тоді, коли обіцяєш людині, що вислухаєш її наступного разу, а коли приходиш через тиждень, то ліжко, де лежав пацієнт, вже може бути порожнім. popup.nrat_date 2025-05-09 Close