Search academic texts

Information × Registration Number 0525U000130, Doctoral dissertation Status Доктор філософських наук Date 20-02-2025 popup.evolution . Title Phenomenon of charisma in human and social being Author Vselena O. Krylova, Кандидат філософських наук popup.advisor Victor D. Bondarenko popup.opponent Lidiya Gazniuk popup.opponent Tetiana I. Andrushchenko popup.opponent Vitalii E. Turenko Description У даному дослідженні проведено комплексний та системний аналіз феномену харизми в бутті людини та спільноти, її дійсних та імітаційних проявів, а також екзистенціальних та світоглядних основ, які спрямовують розвиток і самореалізацію особистості та спільноти особистостей. Відзначено, що питання харизми пов’язане не лише з особистісним, а й з соціальним буттям людини. Харизма людини як екзистенціальна сила та шарм дає їй можливість притягувати увагу, впливати, актуалізовувати інших у співтворчості або маніпулювати ними, змінюючи при цьому, навіть хід історії. Виявлена і розвинута харизма сприяє досягненню повноти життя і самореалізації людини у суспільстві. Конструктивна харизма, як показник зрілості й цілісності людини та спільноти, дає можливість розширювати власну відповідальність у різних сферах життя, розвиваючи їх та проявляючи у них креативність. Основою дослідження виступає низка методологічних підходів, серед яких теоретично значущим став концептуальний підхід до харизми М. Вебера, що дав можливість осягнути як особистісні, так і соціальні виміри цього феномену. Для усвідомлення конструктивних і деструктивних проявів харизми у спільноті та соціумі плідними стали ідеї, запропоновані у гуманістичному психоаналізі Е. Фромма, який дослідив біофільну і некрофільну орієнтацію особистості. Філософія діалогу М. Бубера дозволила осмислити відносини харизматичної особистості у парі та сім’ї, а також харизматичного лідера у спільноті за моделями «Я – Воно», «Я – Ти». Філософія Й. Хейзинги дозволила усвідомити феномен харизми в контексті ігрової діяльності людини у суспільстві. Методологічний підхід В. Андрущенка, застосований до феномену організованого суспільства й до свободи в бутті людини та країни, виявився евристично цінним для осмислення конструктивної харизми. Продуктивною стала методологія метаантропології, розроблена Н. Хамітовим, яка дозволила усвідомити екзистенціальні й соціокультурні трансформації носія харизми і його світогляду в буденному, граничному та метаграничному вимірах буття людини. Значущою виступила методологічна стратегія соціальної метаантропології С. Крилової, яка дала можливість розглянути феномен суб’єкта харизми в контексті його суспільного буття, осягнувши специфіку групової харизми спільноти. При осмисленні гендерних особливостей у діяльності й життєвому світі харизматичної особистості плідним виявився підхід андрогін-аналізу Н. Хамітова і С. Крилової, що дозволив проаналізувати критерії конструктивної цілісності харизматичної особистості, пари та сім’ї особистостей, поєднаних любов’ю. В результаті була розроблена авторська методологічна стратегія – метаантропологія харизми, яка дозволила зробити ряд евристичних висновків щодо буття носія харизми та харизматичної спільноти в суспільстві. Дана стратегія дозволяє комплексно і системно осягнути феномени дійсної та імітаційної харизми людини, пари та спільноти, їх екзистенціальні, світоглядні, соціокультурні аспекти й потенції. Осмислення екзистенціальних типів харизми у контексті означених вище вимірів буття у рамках метаантропології харизми привело до розгортання нами підходу, згідно з яким набуття людиною філософського світогляду спонукає актуалізацію дійсних конструктивних проявів харизми у спільноті та суспільстві через взяття відповідальності за себе, свій життєвий і творчий шлях, відносини, а також відданість цілям та сенсам свого буття. Дані методологічні підходи були реалізовані на основі загальнонаукових методів пізнання, серед яких варто виділити герменевтичний і компаративістський підходи, які дають можливість коректно витлумачувати наукові тексти та здійснювати порівняння їх ідей з життям, а також біографічний підхід, що дозволив здійснити аналіз харизми на основі прикладу конкретних особистостей та спільнот. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в створенні цілісної концепції харизми людини та спільноти і на основі класичних й сучасних підходів до феномену харизми, розробці нової авторської методології – метаантропології харизми. У роботі доведено, що в широкому сенсі харизму можна визначити як екзистенціальний шарм і магнетизм, здатність надихати і впливати на інших, тоді як в найбільш конструктивних формах харизма є здатність надихати і вести за собою гуманістично, без маніпуляцій, яка зумовлена духовно-душевною цілісністю особистості та спільноти. Евристична продуктивність метаантропології харизми полягає у тому, що у межах даного підходу аналізуються тілесність людини, духовність та душевність як прояви харизматичної особистості, цілісність якої породжує її дійсний екзистенціальний шарм. Метаантропологія харизми – методологічна стратегія, що системно досліджує феномени дійсної та імітаційної харизми людини, пари та спільноти, їх екзистенціальні, світоглядні, соціокультурні аспекти й потенції у буденному, граничному і метаграничному вимірах буття людини. Registration Date 2025-03-17 popup.nrat_date 2025-03-17 Close