Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0525U000130, Докторська дисертація На здобуття Доктор філософських наук Дата захисту 20-02-2025 Статус Захищена Назва роботи Феномен харизми в бутті людини та спільноти Здобувач Крилова Вселена Олександрівна, Кандидат філософських наук Консультант Бондаренко Віктор Дмитрович Опонент Газнюк Лідія Михайлівна Опонент Андрущенко Тетяна Іванівна Опонент Туренко Віталій Едуардович Опис У даному дослідженні проведено комплексний та системний аналіз феномену харизми в бутті людини та спільноти, її дійсних та імітаційних проявів, а також екзистенціальних та світоглядних основ, які спрямовують розвиток і самореалізацію особистості та спільноти особистостей. Відзначено, що питання харизми пов’язане не лише з особистісним, а й з соціальним буттям людини. Харизма людини як екзистенціальна сила та шарм дає їй можливість притягувати увагу, впливати, актуалізовувати інших у співтворчості або маніпулювати ними, змінюючи при цьому, навіть хід історії. Виявлена і розвинута харизма сприяє досягненню повноти життя і самореалізації людини у суспільстві. Конструктивна харизма, як показник зрілості й цілісності людини та спільноти, дає можливість розширювати власну відповідальність у різних сферах життя, розвиваючи їх та проявляючи у них креативність. Основою дослідження виступає низка методологічних підходів, серед яких теоретично значущим став концептуальний підхід до харизми М. Вебера, що дав можливість осягнути як особистісні, так і соціальні виміри цього феномену. Для усвідомлення конструктивних і деструктивних проявів харизми у спільноті та соціумі плідними стали ідеї, запропоновані у гуманістичному психоаналізі Е. Фромма, який дослідив біофільну і некрофільну орієнтацію особистості. Філософія діалогу М. Бубера дозволила осмислити відносини харизматичної особистості у парі та сім’ї, а також харизматичного лідера у спільноті за моделями «Я – Воно», «Я – Ти». Філософія Й. Хейзинги дозволила усвідомити феномен харизми в контексті ігрової діяльності людини у суспільстві. Методологічний підхід В. Андрущенка, застосований до феномену організованого суспільства й до свободи в бутті людини та країни, виявився евристично цінним для осмислення конструктивної харизми. Продуктивною стала методологія метаантропології, розроблена Н. Хамітовим, яка дозволила усвідомити екзистенціальні й соціокультурні трансформації носія харизми і його світогляду в буденному, граничному та метаграничному вимірах буття людини. Значущою виступила методологічна стратегія соціальної метаантропології С. Крилової, яка дала можливість розглянути феномен суб’єкта харизми в контексті його суспільного буття, осягнувши специфіку групової харизми спільноти. При осмисленні гендерних особливостей у діяльності й життєвому світі харизматичної особистості плідним виявився підхід андрогін-аналізу Н. Хамітова і С. Крилової, що дозволив проаналізувати критерії конструктивної цілісності харизматичної особистості, пари та сім’ї особистостей, поєднаних любов’ю. В результаті була розроблена авторська методологічна стратегія – метаантропологія харизми, яка дозволила зробити ряд евристичних висновків щодо буття носія харизми та харизматичної спільноти в суспільстві. Дана стратегія дозволяє комплексно і системно осягнути феномени дійсної та імітаційної харизми людини, пари та спільноти, їх екзистенціальні, світоглядні, соціокультурні аспекти й потенції. Осмислення екзистенціальних типів харизми у контексті означених вище вимірів буття у рамках метаантропології харизми привело до розгортання нами підходу, згідно з яким набуття людиною філософського світогляду спонукає актуалізацію дійсних конструктивних проявів харизми у спільноті та суспільстві через взяття відповідальності за себе, свій життєвий і творчий шлях, відносини, а також відданість цілям та сенсам свого буття. Дані методологічні підходи були реалізовані на основі загальнонаукових методів пізнання, серед яких варто виділити герменевтичний і компаративістський підходи, які дають можливість коректно витлумачувати наукові тексти та здійснювати порівняння їх ідей з життям, а також біографічний підхід, що дозволив здійснити аналіз харизми на основі прикладу конкретних особистостей та спільнот. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в створенні цілісної концепції харизми людини та спільноти і на основі класичних й сучасних підходів до феномену харизми, розробці нової авторської методології – метаантропології харизми. У роботі доведено, що в широкому сенсі харизму можна визначити як екзистенціальний шарм і магнетизм, здатність надихати і впливати на інших, тоді як в найбільш конструктивних формах харизма є здатність надихати і вести за собою гуманістично, без маніпуляцій, яка зумовлена духовно-душевною цілісністю особистості та спільноти. Евристична продуктивність метаантропології харизми полягає у тому, що у межах даного підходу аналізуються тілесність людини, духовність та душевність як прояви харизматичної особистості, цілісність якої породжує її дійсний екзистенціальний шарм. Метаантропологія харизми – методологічна стратегія, що системно досліджує феномени дійсної та імітаційної харизми людини, пари та спільноти, їх екзистенціальні, світоглядні, соціокультурні аспекти й потенції у буденному, граничному і метаграничному вимірах буття людини. Дата реєстрації 2025-03-17 Додано в НРАТ 2025-03-17 Закрити