Registration Number
0820U100330, PhD dissertation
Status
Доктор філософії
Date
28-10-2020
popup.evolution
.
Title
Civil legal relationships in sphere of storage of disputed property (sequestration) in Ukraine.
Author
Stupnytskyi Kostiantyn Vadymovych,
popup.head Yarotskiy Vitaliy L.
popup.opponent Zhornokui Yurii Mykhailovych
popup.opponent Sabodash Roman Bohdanovych
popup.review Yavor Olha Anatoliivna
popup.review Tupytska Yevheniia Oleksandrivna
popup.rada
Yaroslav Mudryi National law university
Description
Дисертаційна робота присвячена розгляду теоретичних й практичних аспектів виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин зберігання речей, що є предметом спору (секвестру), в Україні, особливостей їх юридичної конструкції і елементів, які утворюють її зміст.
Автором досліджується еволюція правового регулювання відносин зберігання речей, що є предметом спору, з часів Стародавнього Риму і до сьогодні. Значна увага в роботі присвячена розгляду розвитку правового регулювання відповідних суспільних відносин на територіях, що наразі входять до складу України.
Встановлюється, що зберігання речей, що є предметом спору між суб’єктами цивільного права (лат. sequestratio), було відоме Римському праву як один із правових засобів, що забезпечував інтереси учасників конфлікту шляхом збереження речі. Відповідно до традиційної конструкції секвестрації дві або більше осіб – учасники конфлікту укладали відповідний цивільно-правовий договір і передавали річ на зберігання посереднику-зберігачу, який повертав її переможцю спору. Автор відмічає, що незважаючи на тривалу еволюцію правового регулювання відповідних відносин, сучасна практика правореалізації і правозастосування зіштовхується з проблемами. Причиною цьому слугує нерозвиненість відповідних положень чинного цивільного законодавства України. Статтею 976 Цивільного кодексу України, зокрема встановлюється, що дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір.
Річ, як є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду.
В той же час це законодавче положення не дає можливості дати відповіді на низку важливих запитань. Зокрема, кому підлягає поверненню спірна річ, якщо особи, між якими є спір, відмовились від його вирішення в судовому порядку? Як їм слід вчиняти, якщо один або декілька учасників спору відмовляються використовувати секвестр? Що робити у випадку, коли в ході вирішення спору встановлюється, що серед поклажодавців відсутній законний володілець речі? Хто має оплачувати послуги зберігання після вирішення спору? Ці та інші запитання демонструють актуальність дослідження правовідносин зберігання речей, що є предметом спору.
Обґрунтовується, що секвестр, як правовий засіб забезпечення правореалізації та правозастосування, може забезпечити захист не тільки суб’єктивного цивільного права, але і речового інтересу, який полягає в намаганні учасника спору отримати речове право на спірне майно, прикладом чому виступає використання секвестру при вирішенні спору, пов’язаного з визнанням права власності на річ. Встановлюється, що в контексті розмежування речово-правових і зобов’язально-правових забезпечувальних засобів, а також диференціації таких засобів за способом реалізації на юридичні і фактичні, секвестр являє собою забезпечувальний речово-правовий засіб, оскільки обмежує здійснення речових права та/або фактичне володіння особи спірним майном і реалізовується шляхом встановлення обмежень фактичного характеру, що спрямовані на недопущення безпосереднього панування учасниками спору над речами, що є предметом спору і, відповідно, об’єктом секвестру.
Окрема увага в роботі присвячується здійсненню характеристики підстав виникнення правовідносин зберігання речей, що є предметом спору. В ході дослідження встановлюється, що в силу поширення на договірні відносини зберігання речей, що є предметом спору, загальних положень про зберігання, відповідний договір може характеризуватись як консенсуальний, так і реальний. Однак, з урахуванням особливої сфери застосування секвестру, яка характеризується наявністю юридичного спору, визначення договору секвестру саме як реального найбільш відповідає його дієвості як різновиду забезпечувальних правових засобів. При цьому необхідною умовою укладення договору секвестру є залучення в якості його учасника особи, яка фактично володіє спірним майном на момент його укладення.
Звертаючись до теоретичних положень, а також нормативно-правових приписів чинного цивільного законодавства України, що визначають значення рішення суду для встановлення правовідносин секвестру, автор формує висновок, що рішення суду про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову, яке запроваджує судовий секвестр, являє собою правовстановлюючий юридичний факт в матеріальних цивільно-правових відносинах в силу того, що з його настанням пов'язується виникнення недоговірного майнового цивільного правовідношення зберігання спірного майна, на яке в силу правила аналогії закону поширюються відповідні положення чинного цивільного законодавства України, що регулюють відносини зберігання, в частині, що не суперечить недоговірній сутності відповідного правовідношення.
Registration Date
2020-11-04
popup.nrat_date
2020-11-04 / 2026-06-30
