Registration Number
0822U100655, PhD dissertation
Status
Доктор філософії
Date
10-02-2022
popup.evolution
.
Title
Legal fictions and presumptions in law enforcement.
Author
Bibik Oleksandr Volodymyrovych,
popup.head Dashkovska Olena Rostislavivna
popup.opponent Nalyvaiko Larysa R.
popup.opponent Hyliaka Oleh S
popup.review Protsyuk Igor Valerevich
popup.review Razmetaeva Yliya Sergeevna
popup.rada
Yaroslav Mudryi National law university
Description
Дисертаційна робота присвячена комплексному теоретико-правовому дослідженню юридичної фікції та правової презумпції, їх порівняльній характеристиці як спеціальних способів юридичної техніки, встановленню співвідношення та шляхів взаємодії в процесі правозастосування.
Загальний висновок роботи полягає в тому, що обґрунтоване використання правової презумпції та юридичної фікції як способів юридичної техніки дозволяє забезпечити необхідну ступінь стабільності й упорядкованості суспільних відносин, не допустити порушення прав і свобод людини.
Вихідною тезою дослідження стало обґрунтування того, що право є досить складною матерією, що має свої тонкощі, які потребують професійного підходу, де, однак, правові акти звернені не тільки до фахівців, але і до звичайних громадян, тому необхідно прагнути до того, щоб вони були, по можливості, зрозумілими всім, до кого звернені. Використовувані законодавцем визначення повинні бути конкретними і детально роз’ясненими, щоб не виникало помилок при їх застосуванні. Разом з тим, вимога точності нормативно-правового акта є не єдиним змістом мовних засобів, до якого входять питання поділу понять на визначені та невизначені, оціночні й неоціночні тощо. Засоби структури виступають тим інструментарієм, який забезпечує внутрішню
узгодженість змісту правової норми. Саме засоби структури, виступаючи складовими елементами правотворчості, втілюють в собі характерні особливості створення правового акта, покликаного адекватно і найбільш повно відобразити в своєму змісті суспільні відносини, які потребують правової регламентації. Вони сприяють досягненню ідеальної відповідності між соціальною дійсністю, яка відображається та врегульовується. До засобів структури правотворчості відносяться, зокрема, юридичні фікції та правові презумпції.
Проведено характеристику періодичності в історії виникнення і розвитку поглядів на юридичну фікцію та правову презумпцію шляхом виділення як періодів їх прийняття та активного використання в праві (римське право, кінець XIX століття), так і періодів, які заперечують можливість використання в праві фіктивних та таких, що засновані на припущені, категорій (середина XIX століття, радянський період). На сучасному етапі розвитку права спостерігається підвищення уваги юридичної науки до цих нетипових правових категорій, а також все більш активне використання юридичної фікції та правової презумпції в процесі правозастосування.
Обґрунтовано твердження про те, що передумовою появи фікції є стан невизначеності в правовому регулюванні. З метою подолання цієї невизначеності фікція впливає на правове регулювання у трьох формах: 1) нормативне визнання існуючим факту, що не має місця в реальності, або нормативне заперечення факту, що має місце в реальності; 2) нормативне прирівнювання в значенні фактів або понять, які в реальності мають різне значення; 3) нормативне визнання фактів або обставин, що настали до моменту реального їх настання або появи, а також нормативне визнання фактів існуючими, або обставин, що наступили пізніше моменту реального їх настання або появи. При цьому обов'язковою умовою застосування фікції є її очевидність.
Розроблено поняття юридичної фікції, під якою запропоновано розуміти універсальний метод юридичної техніки, що використовується у виняткових випадках, як на стадії правотворчості, так і на стадії правозастосування, що полягає у визнанні існуючим очевидно неіснуючого факту, або навпаки, неіснуючим існуючого, і служить засобом втілення основоположних принципів права.
У свою чергу, презумпцію визначено як правило поведінки, спрямоване на стандартизацію використання цього інструменту зацікавленими сторонами при встановленні факту або оспорюваного факту в ході правозастосування. Загальна логічна структура правових норм складається з умови (або «гіпотеза»), способу дії (або «диспозиція») та наслідків (або «санкція»). Таку ж структуру має презумпція. Для презумпції є справедливим “класичний” опис структури: «гіпотеза» відноситься до умов або обставин, до яких застосовується правило; «диспозиція» встановлює певні моделі поведінки, в першу чергу включають «може», «повинен» і «не повинен»; а «санкція» означають правові наслідки, які настають, коли поведінка відповідає або порушує таку норму.
Визначено критерії визначення природи правових презумпцій: 1) презумпції встановлюють невідомі або оспорювані факти, надають правозастосовцю зручний спосіб їх визначення; 2) при цьому презумпції є непрямим встановленням фактів, заснованим на умовиводах; пряме встановлення невідомих фактів, яким також може користуватися правозастосовець, не відноситься до сфери презумпцій; 3) презумпції є правовими правилами встановлення фактів, що відрізняє їх від інших способів пізнавальної діяльності.
Запропоновано критерії для проведення розмежування між юридичною фікцією і правової презумпцією, а саме: за способом формування, за відношенням до пізнавального процесу, за критерієм істинності, за сферою дії, за логічною природою, за можливістю спростування.
Registration Date
2022-02-14
popup.nrat_date
2022-03-09 / 2026-07-01
