Registration Number
0823U101445, PhD dissertation
Status
Доктор філософії
Date
21-12-2023
popup.evolution
o
Title
Bela Bartok`s violin music: genre and style dimensions
Author
Nataliia Dzizinska,
popup.head Olena Antonova
popup.opponent Oksana Garmel
popup.opponent Liudmyla V. Shapovalova
popup.review Oleksandr Zharkov
popup.review Valentina Redya
popup.rada
Ukrainian National Tchaikovsky Academy of Music
Description
Бейла Барток — видатний угорський композитор ХХ століття, чиє ім’я називають поряд з іменами найбільших реформаторів — І. Стравінського, П. Хіндеміта, А. Шенберга. Композитор пройшов складний і тривалий шлях, впродовж якого експериментував із мовними елементами музики, періодично наближаючись до таких стильових напрямків, як фовізм, імпресіонізм, експресіонізм, неокласицизм, але найбільше –— до неофольклоризму з притаманною цьому напрямку опорою на архаїчні шари фольклору.
Серед різноманітних жанрів творчості Бартока важливе місце належить скрипковій музиці, до якої композитор звертався впродовж усього життя — від дитячого циклу мініатюр «Течія Дунаю» до передсмертної сонати для скрипки соло. Майже уся його скрипкова спадщина має повноцінне виконавське життя, особливо на теренах Європи та США, однак в Україні ситуація дещо інакша, адже лише окремі твори Бартока проникають в консерваторські класи і ще рідше скрипкові опуси угорського майстра можна почути на великій сцені. Аналогічна ситуація спостерігається і у науковій сфері: якщо у західному музикознавстві творчість композитора ретельно вивчається, то в українському звернення до неї є поодинокими. Але щодо скрипкової музики, то, навіть, у потужній угорській та американській бартокіані відсутні спеціальні дослідження, які охоплюють усю скрипкову спадщину композитора у єдності її жанрових та стильових параметрів.
Тож, важливими чинниками актуальності теми дослідження є, по-перше, все ще доволі суттєвий розрив, який існує на Заході між ступенем виконавського представництва скрипкової музики Бартока та її наукового висвітлення і, по-друге, недостатнє поширення музики композитора, особливо скрипкової, в Україні –— як у виконавському просторі, так і у науковому середовищі.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що скрипкову спадщину Бартока розглянуто у повному обсязі та у взаємодії стильових та жанрових параметрів. Вперше до наукового обігу включено невисвітлені в українському музикознавстві скрипкові твори, серед яких, зокрема, низка мініатюр, п’ять сонат для скрипки і фортепіано та дві рапсодії, також запропоновано періодизацію скрипкової творчості композитора. Дістали подальшого розвитку ідея автобіографічності як основа композиторського задуму Першого скрипкового концерту, спостереження щодо зв’язку музики Бартока з традиціями Ф. Ліста. Запропоновано новий погляд на взаємозв’язок виконавської діяльності Бартока як піаніста та його роботи в галузі скрипкової музики як композитора, а також на драматургію Другого скрипкового концерту в опорі на авторські словесні ремарки.
Скрипкова музика Бейли Бартока досліджена у дисертації з урахуванням провідних тенденцій мистецтва першої половини ХХ століття та в нерозривному зв’язку з художніми прагненнями композитора.
Розглянуто бартокіану як сукупність джерел, що утворюють три різні за наповненням групи. Перша група –— це тексти самого Бартока: його листи, автобіографія, критичні відгуки, наукові праці, що дають безпосереднє уявлення про особистість, естетичні погляди та художні задуми композитора. Друга група — спогади людей з близького оточення Бартока, крізь призму яких можна побачити угорського музиканта очами сучасників. Третю групу складають наукові праці різного формату: від фундаментальних монографій до статей, присвячених окремим аспектам творчості композитора або конкретним творам.
Місце скрипки в житті та творчості Бартока висвітлено в дисертації у двох ракурсах. Перший — Барток-піаніст, що виступає у тандемі зі скрипалями: наведено відомості щодо інтенсивності та локацій концертних виступів, репертуару та кола скрипалів. Другий — Барток як композитор, що пише музику для скрипки. Створюючі свої скрипкові опуси, він, як правило, орієнтувався на певного виконавця, беручи до уваги його особистість і технічні здібності та залучаючи до композиційного процесу.
Скрипкова спадщина Бартока представлена в дисертації у взаємозв’язку жанрових та стильових параметрів.
Зосередження на стильовому параметрі дало змогу простежити еволюцію скрипкової творчості композитора. В опорі на наявні каталоги А. Селеші, Д. Ділле, І. Вальдбауера та Л. Шомфая та опусні номери самого Бартока обґрунтовано періодизацію скрипкової творчості Бартока, коректність якої обумовлена наявністю тривалих перерв між написанням скрипкових творів, що унаочнюють естетико-стильові зміни, властиві творчій еволюції композитора в цілому.
Registration Date
2023-11-24
popup.nrat_date
2023-12-05 / 2026-09-30
