Дисертація доктора філософії. Курач Юрій Ярославович. Професійні засади гітарної творчості ХVІІ – початку ХХI століть у проєкціях індивідуальних стилів

Registration Number

0825U002587, PhD dissertation

Status

Доктор філософії

Date

02-09-2025

popup.evolution

o

Title

Professional foundations of guitar creativity of the seventeenth – early twenty-first centuries in the individual style’s projections.

Author

Yurii Y. Kurach,

popup.head Yaroslav V. Oleksiv
popup.opponent Tymur P. Ivannikov
popup.opponent Viktoriia M. Kashaiuk
popup.review Uliana B. Hrab
popup.review Zoriana M. Lastovetska-Solanska

popup.rada

Lviv national music academy named after M.V. Lysenko

Description

Дисертацію присвячено дослідженню проявів індивідуальних стилів життєтворчості у процесі формування професійних засад гітарного мистецтва ХVІІ – початку ХХІ століть. У роботі аналізується гітарне мистецтво як творчий феномен, в якому сконцентровано впливи розмаїтих історикокультурних тенденцій, від давніх традицій музикування до загальноєвропейських процесів професіоналізації творчості та, врешті, до трансформації у сучасних світових музично-виконавських процесах з увиразненням етноментальних та інших особливостей. Актуальність теми зумовлюється тим, що у процесі розвитку гітарного мистецтва провідну роль відіграє архетип гітариста як універсальної особистості «давидіанського» типу, що поєднує виконавську, композиторську та інші активності. Таким чином, процес професіоналізації гітарного мистецтва протягом ХVII – початку ХХІ століть був зумовлений реалізацією множинних індивідуальних стилів музичної життєтворчості, тобто, певних архетипних програм, які формують «pattern of behaviour». Однією із ключових вихідних позицій дослідження є те, що процес професіоналізації гітарної творчості ХVІІ – початку ХХІ століть позначений яскравими спалахами життєвих інсайтів провідних композиторів-виконаців-педагогів, які розглянуті крізь призму психології та антропології творчості, зокрема – «давидіанського» психотипу творчого мислення (О. Майчик), універсальної особистості (О. Коменда), теорії Вчинку (В. Роменець), ролі мистця у формуванні персонального стилю (С. Шип), homo cognitio у музичному мистецтві (Л. Шаповалова) та ін. Таким чином, процес професіоналізації гітарного мистецтва значною мірою визначається архетипними програмами у життєтворчості «знакових» особистостей, чий пасіонарний приклад продовжує формувати шляхи його еволюції до сьогодні. Цей факт зумовив актуальну потребу дослідження природи та особливостей еволюції професійних засад гітарної творчості ХVІІ – початку ХХІ століть крізь призму психолого-антропологічного підходу, що сприятиме поглибленню розуміння та прогнозування процесів подальшого розвитку виконавськокомпозиторських явищ у майбутньому. У результаті аналізу основних явищ гітарного мистецтва доби бароко робиться висновок про те, що вказаний феномен виконав роль перехідного етапу від традиційно-побутової до професійно-академічної форми існування інструмента в європейській музичній культурі. Формування репертуарної бази, жанрове розширення, зростання технічної складності творів, поява виконавсько-композиторських шкіл і трактатів, а також вдосконалення конструкції гітари зумовили інтеграцію інструмента у загальноєвропейський художній простір. Водночас, регіональні особливості гітарного побутування сприяли стилістичній диференціації й багатоваріантності виконавських практик, що можна спостерігати на прикладі особистого Вчинку в архетипних програмах життєтворчості таких мистців, як Джироламо Монтесардо – одного із перших фундаторів гітарного професіоналізму, а також Франческо Корбетти та Джованні Баттіста Ґранати (Італія), Ґаспара Санца (Іспанія), Робера де Візе (Франція) та інших, які яскраво зреалізували «давидіанський» психотип мислення та сформували головні засади гітарного професіоналізму наступних епох. Художня кульмінація професійної гітарної творчості у класичну та романтичну добу вбачається в індивідуальних творчих стилях видатних виконавців-композиторів, серед яких – Мауро Джуліані (Італія), Фернандо Сор (Іспанія), Фердінандо Каруллі (Італія), Діонісіо Агуадо (Іспанія), Франсіско Тарреґа (Іспанія) та інші представники національних гітарних шкіл, що визначально вплинули на формування академічного канону інструмента та його подальші трансформації. Вагоме значення в процесі інституціоналізації гітарного мистецтва мала діяльність іспанського віртуоза Франсіско Тарреги, котрий не лише заклав засади академічного виконавства, а й започаткував педагогічну традицію, що стала фундаментом для наступних поколінь виконавців. Незважаючи на певне зниження концертного статусу гітари після її підйому в першій половині ХІХ століття, вона зберігала високий культурний авторитет у традиціях іспанської народної музики. Саме ця фольклорна основа стала потужним джерелом натхнення для національної композиторської школи – І. Альбеніса, Е. Гранадоса, М. де Фальї та інших, – у контексті загального художнього відродження, відомого як іспанський «Ренасім’єнто». Цей синтез академізму та традиціоналізму зумовив посилення творчої ролі гітари у музичній культурі Іспанії й заклав концептуальні основи для її подальшого розвитку у ХХ столітті.

Registration Date

2025-07-02

popup.nrat_date

2025-07-02 / 2026-07-01