Registration Number
0826U001949, PhD dissertation
Status
Доктор філософії
Date
02-06-2026
popup.evolution
.
Title
Receptions of Early German Romanticism in German Philosophy: Friedrich Nietzsche, Martin Heidegger, and the Frankfurt School
Author
Artemii Smirnov,
popup.head Taras Lyuty
popup.opponent Andrii Dakhnii
popup.opponent Andriy Bogachov
popup.review Vadym Menzhulin
popup.review Viktor Kozlovskyi
popup.rada
National University of Kyiv-Mohyla Academy
Description
Смірнов А. О. Рецепції раннього німецького романтизму у представників німецької філософії: Фрідріх Ніцше, Мартин Гайдеґґер, Франкфуртська школа. ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 «Філософія» (03 «Гуманітарні науки»). Національний університет «Києво-Могилянська академія». Київ, 2026.
Вибір теми дослідження зумовлений наявністю прогалин у вивченні філософії раннього німецького романтизму (Frühromantik) та його рецепцій у подальшій німецькій філософській традиції, а також браком ґрунтовних систематичних досліджень цієї тематики в українському академічному просторі. Як показано у вступній частині роботи, доволі поширений розгляд романтизму та Просвітництва як двох провідних культурологічних тенденції модерного часу часто призводить до формування методологічних абстракцій, що затьмарюють конкретні особливості обох цих явищ. Це впливає на те, що ранній німецький романтизм (Frühromantik) або досліджується побіжно, тобто як літературне явище, або вважається ірраціональним відгалуженням субʼєктивного ідеалізму, що не дає змогу правильно оцінити його філософський потенціал. Заповнити зазначену прогалину покликана ця дисертаційна робота, що присвячена дослідженню філософського та історичного значення раннього німецького романтизму та його рецепцій у трьох основних аспектах: 1) історико-філософському (переоцінка сутності Frühromantik); 2) рецепційному (аналіз впливу на мислителів XIX—XX ст. за конкретними точками перетину) та 3) компаративістському (встановлення можливостей для діалогу).
Фокус дослідження становить аналіз впливу ідей Frühromantik на формування некласичних і постметафізичних форм мислення в німецькій філософії. Показано, що у творчості Фрідріха Ніцше, Мартина Гайдеґґера та представників Франкфуртської школи простежуються як прямі, так і опосередковані рецепції романтичних ідей, зокрема у питаннях істини, мови, мистецтва та історичності. Спільним для романтиків і цих мислителів є критика системного мислення німецького ідеалізму та перегляд кореспондентної теорії істини. Істина трактується як історична подія, а час — як відкритий процес можливостей, а не лінійного прогресу.
Романтизм у дисертації концептуалізовано як «романтичний голізм», що базується на ідеї Абсолюту як недосяжного цілого, яке розкривається лише через нескінченну множинність форм і їхніх історичних опосередкувань. Важливими є також поняття романтичної іронії, Bildung та «туги за нескінченністю», які визначають особливу модель суб’єктивності та культури. Освіта постає як безперервний процес розширення горизонту досвіду, а поезія і філософія — як практики відкриття нових форм істини.
У розділі про Ніцше показано його амбівалентне ставлення до романтизму: з одного боку — критика, з іншого — засвоєння окремих естетичних і мовних принципів. Ніцше поділяє романтичне розуміння відносності істини, а також підкреслює естетичний характер життя і важливість поезії. Його ранні ідеї «нової міфології» перегукуються з романтичними проєктами культурного оновлення.
Аналіз рецепції у Гайдеґґера зосереджений на впливі Новаліса та Ф. Шлеґеля на його філософію мови та онтологію Dasein. У ранніх і пізніх працях Гайдеґґера простежується романтичне розуміння мови як саморозгортання смислу, а поезія трактується як подія відкриття істини. Особливе значення має мотив «безпритульності», запозичений у Новаліса, що відображає екзистенційний стан людини в модерному світі.
Рецепція у Франкфуртській школі розглядається в контексті критичної теорії. Вальтер Беньямін активно переосмислює романтичні ідеї у своїй концепції мови, критики та історії, зокрема через поняття «представлення» та якісного часу. Водночас його метод монтажу демонструє відхід від романтичного цілісного бачення. Адорно і Маркузе, попри критичне ставлення до романтизму як історичного феномена, використовують його як джерело утопічних інтенцій та альтернативного мислення, особливо в естетиці.
Узагальнюючи, у дисертації доведено, що ранній німецький романтизм не є лише відгалуженням суб’єктивного ідеалізму, а становить самостійний філософський проєкт, що здійснив значний вплив на подальший розвиток європейської думки. Його рецепція у Ніцше, Гайдеґґера та представників Франкфуртської школи засвідчує його значення як інтелектуального джерела критики метафізики, переосмислення істини, мови та історичності.
Отримані результати мають теоретичне й практичне значення та можуть бути використані в дослідженнях з історії філософії, естетики, філософії культури, герменевтики, а також у навчальному процесі при викладанні гуманітарних дисциплін і підготовці навчальних матеріалів.
Ключові слова: історія філософії, філософія, поезія, естетика, абсолют, освіта, герменевтика, мова, істина, німецький романтизм, Фрідріх Ніцше, Мартин Гайдеґґер, Вальтер Беньямін, Теодор Адорно, Герберт Маркузе.
Registration Date
2026-05-26
popup.nrat_date
2026-06-03 / 2026-07-13
