Дисертація доктора філософії. Малая Ганна Дмитрівна. Мемуари як джерело з історії дисидентського руху в УРСР (1960-1980-ті рр.)

Information × Registration Number 0826U004692, PhD dissertation Status Доктор філософії Date popup.evolution o   Чому дисертація має статус "Запланована"? Title Memoirs as a source on the history of the dissident movement in the Ukrainian SSR (1960s–1980s) Author Hanna Malaia, popup.head Valerii V. Tomozov popup.opponent Bohdan V. Paska popup.opponent Vasyl F. Derevinskyi popup.opponent Надія І. Любовець popup.review Oleh Bazhan Description Малая Г.Д. Мемуари як джерело з історії дисидентського руху в УРСР (1960- ті – 1980-ті роки). – Кваліфікаційна праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 «Історія та археологія». – Інститут історії України Національної академії наук України, Київ, 2026. Дисертацію присвячено джерелознавчому аналізу мемуарів як історичного та просопографічного джерела для висвітлення дисидентського руху в УРСР 1960–1980-х рр. У роботі досліджено процес формування корпусу мемуарних джерел, їх інформаційний потенціал, ступінь репрезентативності та особливості використання у реконструкції історії дисидентського руху УРСР. Метою дослідження є аналіз опублікованих мемуарів дисидентів як джерела для всебічного висвітлення дисидентського руху в УРСР 1960–1980-х рр., визначення їхнього інформаційного потенціалу, рівня достовірності, можливості їхнього залучення для реконструкції історичних подій і створення просопографічного портрету учасників. Джерельну базу дослідження становить корпус джерел особового походження, систематизований за видовою ознакою на три групи: епістолярій, щоденникові записи та мемуари, серед яких мемуари додатково структуровано за класифікацією, що розрізняє мемуари про історичні події, автобіографічні спогади та біографічні мемуари. Методологічно робота поєднує джерелознавчу критику із сучасними підходами до аналізу его-джерел, центральним серед яких є наратологічний аналіз як спосіб простежити, яким чином автор мемуарів вибудовує оповідь, відбирає й упорядковує епізоди власного досвіду, конструює образ автобіографічного «я» та образ «іншого». Теоретичну рамку доповнюють концепції колективної пам’яті та постпам’яті, що уможливлюють дослідження взаємозв’язку між індивідуальними спогадами й колективними уявленнями спільноти про минуле, а також інструментарій просопографії, спрямований на реконструкцію соціального середовища дисидентської спільноти, позбавленої формалізованої організаційної структури. Дослідження саморепрезентації та авторефлексії у мемуарах виявило процес формування подвійної ідентичності учасників руху, за якого радянська самоідентифікація тривалий час співіснувала з національним самоусвідомленням. Усвідомлення національної ідентичності для багатьох майбутніх дисидентів розпочиналося з відчуття обмеженості культурного й мовного самовираження в офіційному радянському просторі, тоді як політика русифікації виступала маркером глибших структурних суперечностей радянського устрою. У початковий період це усвідомлення ще не супроводжувалося відкритим запереченням радянської системи: більшість майбутніх дисидентів вірила в можливість її реформування, а згортання «відлиги» спричинило особисту кризу цього покоління, після якої культурна й мовна самосвідомість трансформувалась у політичну позицію. Залучення інструментарію просопографії до аналізу мемуарів дало змогу реконструювати колективний портрет дисидентського середовища. Автор мемуарів моделює не лише власну біографію, а й мережу стосунків, у якій вона розгорталася. З огляду на відсутність формалізованої організаційної структури руху основну увагу зосереджено на колі довірчих знайомств, механізмах залучення до опозиційного середовища та формах прояву солідарності. З’ясовано особливості культурно-інтелектуального середовища дисидентського руху, насамперед у Києві як одному з його основних осередків. Розширення можливостей культурного самовираження в умовах «відлиги» поступово перетворювалося на об’єкт контролю з боку влади, що зумовлювало зміщення інтелектуальних контактів, творчих зустрічей та обговорень літератури й мистецтва у неформальні приватні простори – передусім квартири та майстерні. Простежено, що ретроспективний характер мемуарів визначає спосіб репрезентації подій дисидентського руху: автори надають їм наративної зв’язності, інтегруючи переломні моменти, такі як згортання «відлиги», хвилі арештів, судові процеси, появу правозахисних і громадських організацій, – у єдину історію розвитку власних переконань, при цьому мемуарні свідчення зберігають множинність інтерпретацій, що відображає внутрішню неоднорідність дисидентського середовища. Ключові слова: мемуари, джерела особового походження, просопографія, українська мемуарна традиція, історична пам’ять, дисидентський рух, національний рух, самвидав, репресії, пропаганда, радянський тоталітарний режим, КДБ УРСР, «перебудова», Україна, СРСР. Registration Date 2026-08-19 popup.nrat_date 2026-08-19 Close