Реєстраційний номер
0519U001826, Докторська дисертація
На здобуття
Доктор філологічних наук
Дата захисту
03-12-2019
Статус
Захищена
Назва роботи
Українська драматургія кінця ХІХ – початку ХХ століття: комунікативні стратегії.
Здобувач
Синявська Леся Іванівна, Доктор філологічних наук
Керівник Погребенник Володимир Федорович
Консультант Погребенник Володимир Федорович
Опонент Бондарева Олена Євгенівна
Опонент Васильєв Євгеній Михайлович
Опонент Когут Оксана Володимирівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України
Опис
У монографії вперше здійснено комплексне комунікативно-типологічне дослідження творів української драматургії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Запропоновано класифікацію комунікативних стратегій. За модернізму сформувалися нові рівні драматичної комунікації, яку у творах драматургів 10–20-их років визначено як комунікативну стратегію «вторинної трансформації». Визначаючи драматургічний текст як поліфункціональний метатекст, структурно неоднорідний (основний і другорядний), одночасно представлений двома формами існування, писемною чи сценічно втіленою (усною), репрезентований вербальними і невербальними компонентами, із залученням до комунікативного акту знаків інших семіотичних систем, виокремлено два види комунікативних стратегій: на рівні форми художнього твору та на змістовому рівні.
На рівні форми у драматургічних творах зазначеного періоду проаналізовано прояви родо-жанрових дифузій та трансформацій, тенденції до ліризації, епізації тексту, що суттєво змінило традиційний поділ драматургічного тексту на основний та другорядний у бік збільшення останнього, призвело до змін образної системи дійових осіб. Було проаналізовано характер і роль ремарки, запропоновано поділ ремарок на інформаційні, описові, технічні, коґезійні, констатовано, що вони впливають на фабулу твору, змінюють його жанр, створюють підтекст, двоплановість завдяки сугестії. Вторинна трансформація забезпечує автопрезентацію, варіативність трактування фігури адресанта як автора-творця, автора-функції, потенційного автора, демонстрацію авторської присутності у репліках персонажів.
Проаналізовано комунікативні стратегії змістового рівня "олітературнення", інтертестуальності, ліризації, епізації, авторської присутності, що забезпечують зростання оповідності, послаблення етнографізму, реконтекстуалізацію драми.
Було розглянуто твори Олександра Олеся, Л. Старицької-Черняхівської як приклад ліризації драматургічного тексту, що веде до поетизації драми, зміни характеру драматичного висловлювання у монологах та діалогах персонажів, до появи імпресіоністичних, символістських, емпрісіоністичних ознак, елементів театру абсурду та екзистенційної естетики.
Введено поняття "тексту-трансформу" на основі аналізу адаптованих до сцени прозових та ліричних текстів та простежено шлях української драми від реалізму до модернізму.
Дата реєстрації
2019-12-06
Додано/оновлено в НРАТ
2020-04-03 / 2026-06-30
