Registration Number
0523U100118, Doctoral dissertation
Status
Доктор філософських наук
Date
06-07-2023
popup.evolution
.
Title
Conceptualization of the Earth in modern philosophical and anthropological discourse
Author
Pylypenko Svitlana Hryhorivna, Кандидат філософських наук
popup.head Kultaeva Maria Dmytrivna
popup.advisor Kultaeva Maria Dmytrivna
popup.opponent Gazniuk Lidiia Mykhailivna
popup.opponent Prepotenska Maryna Petrivna
popup.opponent Hamitov Nazip Vilenovych
popup.rada
Dragomanov Ukrainian State University
Description
Комплексно й системно розглянуто феномен Землі в контексті сучасних трансформацій як сенсоутворюючий концепт стратегії розвитку планети людей, як актуальний складник подальшого існування людства. Для досягнення цієї мети насамперед важливо окреслити конфігурацію тих змін, які породжують кардинальні трансформації в бутті людства. Зазначено, що наявні теоретичні та методологічні концептуалізації Землі дозволяють інтерпретувати Землю як координати життєдіяльності й життєтворчості людства, де відбувається розгортання множинності соціокультурних дій у їхньому сенсоутворюючому й практичному вимірах.
Обґрунтовано залучення міфологічних та релігійних наративів, які, поширюючись, структурують наявні механізми взаємодії, вибудовують нові моделі. У цьому вбачається взаємозв’язок з парадигмою археології знання (М. Фуко), де кожний пласт корелює з певним типом думки, що є відповідною історичній епосі / історичному періоду. З позицій сучасного філософського погляду, інтерпретація співвідношення Землі та людини постає як соціально-культурний досвід і в такому сенсі стає полем досліджень.
Висвітлено основні наробки науково-академічного дискурсу, що дозволяє зробити висновки, що визначення Землі виключно як платформи для людської діяльності, лише як зовнішнього об’єкта є наслідком проголошення науковою спільнотою ідеї відсутності обмежень щодо людської діяльності. Зазначено, що розвиток науки й техніки надав людству можливості та ризики, водночас зумовивши нові проблеми, що потребують переосмислення в контексті нових маркерів сучасності, яка втілює собою множинність парадигм.
Підкреслено, що Земля у філософсько-антропологічних розвідках постає як платформа кореляції між буттям і мисленням, тобто як становлення епохи людства. Остання є тимчасовим явищем, підтверджуючи онтичний та онтологічний сенс Землі, яка є незалежною щодо людського розуму. Доводиться, що планета Земля, як передумова появи людства, відсилає науковців до гіпотези Геї, відкриває нові горизонти дослідження не лише процесів коеволюції, але й нові можливості філософської рефлексії становлення цивілізації людства. Теоретично-філософські розвідки стосовно стратегії майбутнього розвитку людства обумовлюють потребу у відповідному філософсько-антропологічному вимірі Землі.
Історія спів-буття Землі та людини – це історія створення й застосування соціокультурних та соціотехнічних практик, де кожна епоха конструює свої відносини із Землею, пропонує певні моделі дій і практик, що обумовлює / віддзеркалює різноманітність способів життя, процеси створення цінностей, формування ідентичності соціального актора. І в такому розумінні це співвідношення має множинність вимірів. Створюються координати, де переплітаються соціальні практики та види діяльності. Тому множинність розвідок щодо існування людини свідчить про множинність практик щодо Землі. Зазначено, що спів-буття людини і Землі не лише засвідчує їх універсальну зумовленість одне одним, а є констатацією того, що вони в ситуації життя / буття стають цілісністю. Спів-буття Землі та людини у постнекласичному контексті набуває значення нової онтології.
Простежено становлення нового полісутнісного концепту «атропоцен», який створює нову методологічну конфігурацію осмислення спів-буття людини та Землі. Антропоцен як новий концепт втілюється у зміні цивілізацій, техніки, технологічних засобів, типів суспільства, політичних устроїв, духовного життя. Антропоцен, як нова парадигма, символізує нові концепти розвитку постіндустріальної епохи світу. Концепт «антропоцен» пропонує новий світогляд. У цій концепції подається не фрагментарний критерій розвитку, а інтегральний, для якого характерною є пов’язаність (англ. сonnectivism), трансверсальність. Антропоцен у такому розумінні є радикальною переорієнтацією попередніх концепцій розвитку планети Земля: ідеться не лише про людину, а й про її дії, діяльність, і в такому сенсі визначення антропоцену корелює з концептом комунікативних дій. Антропоцен визначає горизонтальні взаємодії, що ґрунтуються на принципах еволюції / коеволюції, у такий спосіб долаючи абсолютизацію революцій (промислових, технологічних, соціальних тощо), які теж виступають певною технологією. Зазначено, що трансверсальність людської діяльності в просторі планети Земля не виключає комплементарності як парадоксальності. Трансверсальність людської діяльності як ознака антропоцену є його онтоантропологічним сенсом.
Зазначено, що поліваріантність сучасного філософського дискурсу дозволяє розглядати концептуалізацію Землі як інваріантність класичним доктринам. Ситуація полі- (поліпарадигмальність, поліконцептуальність, полісутність, полілог тощо) як упровадження нових концептів до аналізу Землі дозволяє використовувати дослідницькі конструкти аналітичних засобів міждисциплінарного дискурсу, аналітичних засобів, що свідчать про розробку інноваційного теоретичного лексикону, аналітики, адекватної життєдіяльності та життєтворчості людства в постіндустріальному світі.
Registration Date
2023-07-11
popup.nrat_date
2023-07-11 / 2026-07-01
