Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0823U102006, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 05-02-2024 Статус Запланована Назва роботи Неоміфологізм пізньої прози Доріс Лессінг Здобувач Проскуріна Наталія Юріївна, Керівник Кравець Олена Миколаївна Опонент Криницька Наталія Ігорівна Опонент Висоцька Наталія Олександрівна Опонент Антонова Вікторія Федорівна Рецензент Ващенко Юлія Анатоліївна Опис Дисертація присвячена вивченню творчості визначної авторки XХ – ХХІ століть, Нобелівської лауреатки з літератури 2007 року, Доріс Лессінг (Doris Lessing, 1919 – 2013), ім’я якої увійшло до канонів постмодерністської літератури й класики феміністичного роману зокрема. У нашому дослідженні з’ясовано, що попри активну рецепцію творчості Д. Лессінг у зарубіжному і вітчизняному науковому дискурсі, неоміфологічні аспекти текстів Д. Лессінг пізнього періоду залишилися поза увагою дослідників. Тож предметом вивчення нашого дослідження були неоміфологічні аспекти в пізній прозі Доріс Лессінг, а його об’єктом – романи Д. Лессінг «Мара й Данн», «Розповідь про генерала Данна й доньку Мари, Гріота й сніжного пса», «Ущелина», «Альфред і Емілі»; цикл поезій «Чотирнадцять поезій», цикл балад «Люди-вовки», які ми відносимо до пізнього періоду творчості. У роботі доведено, що творчість Д. Лессінг зазнала впливу загальних неоміфологічних тенденцій кінця ХІХ–ХХ ст., що позначилося в зверненні до міфологічних структур, зокрема, міфологічного часопростору, міфологічних мотивів та міфосимволіки, мономіфу пошуку духовної самості та комплексу ініціації, архетипів як засобу інтерпретації, декодування міфологічного минулого в сучасному. Дослідження дилогії Д. Лессінг «Мара і Данн» оприявнило особливий міфологічний хронотоп, зумовлений сюжетною подієвістю в далекому майбутньому після глобальної катастрофи. Визначено, що у романах відтворено загальну кризову ситуацію, що переживало людство, опинившись у замкненому просторі уявного континенту Іфрик. З’ясовано, що відбувається семантизація художнього світу дилогії, що визначає контраст між сучасним й «майбутнім» південного континенту Іфрик. Художній простір романів організовано за допомогою модифікованих топонімів, що створюють контраст із реальною географією Африки. Оприявнено трансформацію міфологічної бінарної опозиції «північ-південь», відсутність сакрального центру. У художньому просторі дилогії головними міфологічними опозиціями виявляються: «свій – чужий», «хаос – космос», «центр – периферія», які характеризуються певною кольоровою гамою. Доведено, що часопростір роману «Ущелина» має характерну особливість: превалювання його спаціального складника над темпоральним. Художній простір структурується за допомогою міфологічних бінарних опозицій «закритий» – «відкритий» простір, «вода» – «вогонь». Хроноплощина Ущелини характеризується міфологічною злитістю та відсутністю точного часоподілу та часопереживання персонажами твору. Аналіз міфомотивіки та міфосимволіки романів пізнього періоду Д. Лессінг визначив авторське покликання на есхатологічні та космогонічні міфи, міфологічний комплекс ініціації. У дилогії «Мара й Данн» актуалізується мономіф пошуку духовної самості та проходження персонажами етапів ритуалу посвяти зрілості та набуття містичного статусу (хранителя знань та правителя континенту). З’ясовано, що поетичний цикл «Чотирнадцять поезій» (1959) та цикл балад «Люди-вовки» (2002) виявляються автоконтекстом, що мають спільні мотиви з романами пізнього періоду творчості Д. Лессінг. Зокрема, з автофікціональним романом «Альфред і Емілі», де травматичні спогади про Велику війну зумовлюють необхідність переосмислення та перегляд письменницею власного травматичного досвіду, маркованого спогадами її батьків. Виявлено спільні мотиви поезії з романом «Альфред і Емілі»: мотив війни-катастрофи, гріха та його спокутування, пам’яті, повернення до світу дитинства, пошуку безпечного простору. Цикл балад «Люди-вовки» (2002), що вийшов друком у період між публікацією двох частин прозової дилогії «Мара й Данн» (1999, 2005), є своєрідним контрапунктом до обох романів. Д. Лессінг звертається до есхатологічного міфу, що втілюється у бутті первісної громади, її індивідуації та загибелі через кінець-катастрофу. Авторка вдається до імітації прадавніх часів, поверненню до світу спогадів. Художній світ пізньої прози Д. Лессінг, як і її ліричні твори, побудовано на міфологічних бінарних опозиціях («свій – чужий», «світло – темрява», «життя – смерть»). Визначено, що і в прозі, і в поезії мисткиня творить єдиний міфологічний текст катастрофи, оскільки людина ХХ – початку ХХІ сторіччя мислить категоріями війни, колоніальних амбіцій, катаклізмів. Авторка символічно передає ідею катастрофи як міфу, який у її прозі постає як Велика війна, що вже давно стала міфологемою в культурі й мистецтві ХХ століття. Встановлено, що дилогія «Мара й Данн», романи «Ущелина» та «Альфред і Емілі» мають тематичну та мотивну спорідненість із поезією мисткині (неоміфологічні риси часопростору; міфологічні есхатологічні та біблійні мотиви; мономіф пошуку; комплекс ініціації; міфологічна символіка). Дата реєстрації 2023-12-26 Додано в НРАТ 2024-01-22 Закрити