Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U003355, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 28-08-2025 Статус Захищена Назва роботи УНІВЕРСИТЕТ ЯК СУБ’ЄКТ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ: АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ В ПУБЛІЧНОМУ ПРОСТОРІ Здобувач Макуріна Олександра Андріївна, Керівник Хожило Ірина Іванівна Опонент Поступна Олена Вікторівна Опонент Рачинський Анатолій Петрович Рецензент Липовська Наталія Анатоліївна Рецензент Баштанник Віталій Володимирович Опис Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню університету як ключового суб'єкта регіональної політики та розкриттю теоретико-методологічних засад його функціонування в системі публічної влади та регіонального розвитку, особливо в умовах трансформаційних процесів, глобальних викликів (пандемія COVID-19, повномасштабна війна) та євроінтеграційних прагнень України. У першому розділі розглянуто фундаментальні поняття та категорії, що визначають роль університету в сучасному соціально-економічному просторі регіону, а також проаналізовано еволюцію підходів до державного регулювання регіонального розвитку (ДРРР) та місце університету в ньому. ДРРР презентується як інтегрована система знань та цілеспрямована діяльність державних органів, спрямована на вирішення соціально-економічних проблем та досягнення стратегічних завдань державної регіональної політики. Виокремлено методологічний, організаційний та соціально-економічний аспекти ДРРР, а також ключові завдання, об'єкти та суб'єкти цього процесу. Детально класифіковано прямі та непрямі, а також правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи регулювання. Ключовим аспектом дослідження є інституціоналізація ролі університету в регіональній політиці, що підтверджується Законами України «Про засади державної регіональної політики» (2015 р.) та «Про вищу освіту». Університет розглядається як надавач освітніх послуг на основі регіонального замовлення, учасник регіонального ринку праці, що забезпечує територіальну доступність вищої освіти. Розділ поглиблено аналізує інституційний простір публічного управління вищою освітою як складний, багатовимірний процес, що охоплює розробку, імплементацію та моніторинг державної політики у сфері вищої освіти. Висвітлено ключові принципи такого управління: автономія ЗВО, академічна свобода, якість, доступність, прозорість та підзвітність. Ідентифіковано основних суб'єктів публічного управління вищою освітою: держава (МОН України), органи місцевого самоврядування, ЗВО, громадські організації та стейкхолдери. Особливе місце в системі управління університетом відводиться Наглядовій раді як інструменту громадського контролю й прямій участі громадськості в управлінні, стратегічного розвитку, забезпечення прозорості та залучення ресурсів. На основі аналізу праць провідних українських та зарубіжних науковців (В.Г. Кремень [21;22;23;37;65], В.І. Луговий [24;25;26;] , Бертон Кларк [119;120], Філіп Г. Альтбах [44;70], Майкл Гіббонс [121] та ін.) формулюється концептуальне розуміння університету як об'єкта та суб'єкта публічного управління, що функціонально належить до соціальної підсистеми регіону, забезпечуючи її сталий розвиток через надання соціально важливих послуг та підготовку кваліфікованих кадрів. Досліджено чотири основні моделі управління вищою освітою: державна, ринкова, корпоративна та мережева, підкреслюючи гібридний підхід управління в умовах трансформацій. Проаналізовано системні механізми публічного управління вищою освітою, включаючи нормативно-правові (ліцензування, акредитація), економічні (фінансування, гранти), організаційні (структура МОН України, ЗВО), соціально-психологічні (корпоративна культура, академічна доброчесність) та інформаційні (ЄДЕБО). Зазначено, що гармонійна взаємодія та взаємна відповідальність усіх суб'єктів є запорукою сталого розвитку системи вищої освіти. У другому розділі глибоко проаналізовано місце та роль сучасного університету в регіональному публічному просторі, з акцентом на його взаємодію та вплив в умовах глобальних викликів, зокрема пандемії COVID-19 та повномасштабної військової агресії рф. Підрозділ 2.1. «Квалітативність університетської освіти в епоху глобальних викликів: публічно-управлінські аспекти» розглядає ключові тенденції та виклики, що формують сучасний освітній ландшафт. Пандемія прискорила цифрову трансформацію, тоді як війна спричинила руйнування інфраструктури, релокацію закладів освіти та міграційні процеси, загостривши внутрішньосистемні протиріччя (неадекватне фінансування, низький рівень прозорості, недостатня протидія корупції). Особлива увага приділена євроінтеграційному концепту, важливості Цілей Сталого Розвитку-2030 та реалізації університетами політики «зеленої трансформації». Інтернаціоналізація та інноваційний розвиток визнаються фундаментальними аспектами. Українські університети, зокрема НТУ «Дніпровська політехніка», адаптуються до нових реалій, впроваджують цифрові технології, розвивають цифрові компетенції та формують альянси для забезпечення якісної освіти та підготовки мультифункціональних фахівців, що є критично важливим для регіонального та національного розвитку в умовах поствоєнного відновлення. Дата реєстрації 2025-08-08 Додано в НРАТ 2025-08-08 Закрити