Дисертація доктора філософії. Рябчий Іван Сергійович. Перформативні практики наукової освіти: філософський аналіз

Реєстраційний номер

0826U000679, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

06-05-2026

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Перформативні практики наукової освіти: філософський аналіз

Здобувач

Рябчий Іван Сергійович,

Керівник Свириденко Денис Борисович
Опонент Гальченко Максим Сергійович
Опонент Карповець Максим Вячеславович
Рецензент Гончаренко Катерина Сергіївна
Рецензент Задорожна Ольга Миколаївна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Український державний університет імені Михайла Драгоманова

Опис

Дисертаційне дослідження присвячено питанню перформативних практик в науковій освіті, що є одним з ефективних і гнучких підходів з- поміж освітніх практик та який здатен подолати низку критичних проблем освітнього дискурсу сьогодення. Актуальність роботи зумовлена тим, що на сьогоднішній день наукова освіта переживає значну кризу, яка все більше стає відчутною в контексті війни (український вимір), глобалізаційних змін (світовий вимір) та тектонічних трансформацій ринку праці тощо. Значні втрати освітнього та людського капіталів, разюче зниження зацікавленості в освіті та науковій освіті, зокрема, знецінення освіти, жорстка стандартизація та тяжіння до репрезентативності освітніх практик та інші проблеми вимагають пошуку гнучних, але ефективних підходів до провадження освітнього наукового процесу, які здатні зацікавити, дати максимальний результат та закласти основи до майбутніх наукових пошуків та принципах сталості розвитку. Саме на це й орієнтована перформативна модель освітніх практик, що вплітається в онтологічний вимір буття людини та стає частиною її подальшої життєвої траєкторії. Аналіз філософських концепцій у площині наукової освіти дав змогу виявити так званий «перформативний переворот», що у ХХІ ст. змістив акцент з пасивної трансляції знань на активне їх творення завдяки діяльності. Сучасний науковий дискурс, спираючись на ідеї Ж.-Ф. Ліотара, Дж. Батлера та ін. провідних теоретиків, розглядає знання як подію, що конституює суб’єкта. В цьому ключі, філософський базис даного дослідження сягає критики репрезентаційності з позицій оприявнення знання та його перспектив в оптиці поглядів Ф. Ніцше та концепції онтології турботи М, Гайдеггера, в межах яких пізнання є формою екзистенційної присутності, в знання уможливлюється завдяки суб’єктивному його конструюванню. Постмодерністська перспектива лише підкреслює та посилює критичний аспект методологічних засад дослідження, оскільки в епоху постправди наукова освіта стає ареною боротьби за авторитет науки та вимагають нових підходів до розуміння істини як виновуваного акту. У процессі розробки методологічних підходів проаналізовано еволюцію освітніх практик від позитивістських моделей (О. Конт, Дж.Ст. Мілль) до конструктивістських (Ж.Піаже) та критично-емансипативних (П. Фрейре, Ж. Рансерьєр). Завдяки чому виявлено, що традиційні моделі освіти не відповідають викликам сучасності. Всупереч цьому пропонується перформативна модель, де навчання відбувається через «інсценування» та проживання досвіду. Важливим є праксеологічний аспект (Т. Котарбінський), який розглядає освіту як раціональну діяльність, спрямовану на максимальну ефективність та адаптивність в умовах невизначеності. Дослідження ціннісного спектру перформативності виявило її глибокий звя’зок з ритуальними практиками людства (В. Тернер, Р. Шехнер.). В даному руслі, наукова освіта розглядається як сучасна форма ритуалу, що структурує соціальну реальність та безпосередньо впливає на формування ідентичності. Цей підхід дозволяє подолати відчуження учнів, перетворюючи сухі наукові факти на живий, емоційно забарвлений досвід. Цінності, які стають данністю ритуалізованого процесу, як постулюються та декларуються перформативною діяльністю, так породжуються завдяки цій спільній дії, формуючи етику відповідальності та залученості. Аналіз розвитку перформативної освіти показав, що інтеграція перформативних практик в освітній дискурс вже відбулася, що яскраво виражається через перехід від STEM до STEAM та розвиток Sci-art, що поступово поєднали наукова строгість з мистецькою креативністю. Приклади проектів, на кшталт «Dramatic Science» чи «Theatre of Debate» дали змогу продемонструвати, як перформатизація наукових концепцій сприяє глибшому розумінню складних тем, а також дозволяє залучати широку аудиторію тощо. В цьому також прослідковується і тенденція до трансдисциплінарності, де межі між наукою і мистецтвом розмиваються заради створення нових смислів, що відповідає ідеям Дж. Дьюї про досвід як основу навчання. Вивчення особливостей наукової освіти України показало необхідність адаптації глобальних трендів до умов екзистенційної кризи та війни. Перформативні практики виступають інструментом збереження та ревіталізації «освітнього капіталу» (П. Бурдьє), трансформуючи травматичний досвід у ресурс стійкості. Акцент робиться на формуванні «капіталу виживання» та гнучкості, що дозволяє українській освіті функціонувати навіть в умовах руйнування інфраструктури та інституційної невизначеності. Історичний огляд демонструє, що наука завжди мала перформативний характер: від містерій піфагорійців та «Еврики» Архімеда до публічних експериментів Р. Бойля та анатомічних перформансів Леонардо да Вінчі. Наукове знання історично формувалося як публічна демонстрація та колективне свідчення істини.

Дата реєстрації

2026-03-28

Додано/оновлено в НРАТ

2026-03-28 / 2026-07-02