Registration Number
0826U002031, PhD dissertation
Status
Доктор філософії
Date
25-05-2026
popup.evolution
o
Чому дисертація має статус "Запланована"?
Title
Pidkamin Dominican Monastery in the 17th–18th centuries: structure, religious and educational practices.
Author
Ihor I. Bukalo,
popup.head Ivan I. Almes
popup.opponent Myron M. Kapral
popup.opponent Maksym V. Yaremenko
popup.opponent Nataliia O. Sinkevych
popup.review Volodymyr R. Moroz
popup.rada
Ukrainian Catholic University
Description
Дисертація присвячена комплексному вивченню Підкамінського домініканського конвенту ранньомодерного часу як локального релігійного центру католиків Русі, зосередившись на проблемах структури монастиря, особливостей релігійних і освітніх практик. Незважаючи на те, що монастирський архів повноцінно не зберігся і розпорошений, вдалося виявити і опрацювати джерела як внутрішньомонастирського походження (хроніка, індекси ченців, книги чуд тощо), так і матеріали, що продукували на рівні структур ордену домініканців, дієцезій і у світських середовищах. Основна колекція документів зберігається у Архіві Польської провінції домініканців у Кракові, а також у Центральному державному історичному архіві України у Львові. У дослідженні використані матеріали також з інших архівів і бібліотек України, Польщі і Ватикану.
Підкамінський домініканський монастир заснували у другій половині ХV ст. за фундацією держателя маєтку Пйотра Цебровського. Монастир спочатку входив до складу Польської провінції домініканців і припинив своє існування у 1520-х рр. На початку ХVІІ ст. обитель відновили нові власники Підкамінського ключа Цетнери. З середини ХVІІ ст. для монастиря почали жертвувати також Потоцькі, Собєські і Лідихівські, а у ХVІІІ ст. ченці змогли акумулювати навколо діяльності конвенту заможну і впливову шляхту Руського, Волинського і Подільського воєводств. Шляхта надавала монастирю у володіння маєтності, що становили запоруку успішного функціонування цього релігійного осередку.
У середині ХVІІ ст. розпочалося зведення монастирського комплексу. До кінця століття побудували костел Внебовзяття Діви Марії з двома каплицями. У ХVІІІ ст. домініканці витворили цілісну мережу каплиць присвячених різним святим не лише у монастирі, але і у самому Підкамені. Конвент виступав не тільки місцем для молитви з костелом і каплицями, але також для проживання насельників і ведення ними господарської діяльності. Монастирський комплекс у Підкамені окрім понад 50 різних келій для пріора, ченців, новиків і гостьових кімнат, також містив приміщення з кухнею, пральнями, склярнею, столярнею, свічкарнею, кімнати для зберігання провінційного архіву і бібліотеки. На території монастиря також був цвинтар, на якому хоронили як ченців, так парафіян і жертводавців. За межами монастирських мурів ченці побудували кілька каплиць.
Підкамінський конвент був одним з найбільших монастирів Руської домініканської провінції, чисельно поступався тільки осередку у Львові. Якщо на початку ХVІІІ ст. у Підкамені служило близько 20 ченців, то найбільша кількість одномоментного служіння у конвенті простежується у 1760-х рр., коли тут мешкало 86 осіб. Нові політичні реалії, зумовлені поділами Речі Посполитої, а відтак встановленням австрійської адміністрації і касації, зумовили поступове зменшення спільноти, тому вже у 1775 р. у Підкамені мешкало тільки 65 насельників. Спадну тенденцію демонструють також показники афіліації цього періоду.
Чернечу спільноту формували вихідці зі шляхетських родин регіону, хоча вдалося з’ясувати, що кілька домініканців походили з навколишніх містечок і міст, а також були уродженці центральних регіонів Речі Посполитої, в т. ч. з околиць Кракова. Насельниками були освічені ченці з середніми віковими показниками бл. 30 років. З початку ХVІІ ст. поступово розбудовувалася монастирська структура, вводилися нові функції. Тому у домініканських документах зустрічаємо згадки про буршаріушів, захристіанів, зберігачів ключів від ікони Богородиці, генеральних проповідників. Їх згодом доповнили архіваріус, бібліотекар, хроніст і уряди, що стосувалися освітніх практик: префект алюмнату, магістр новіціяту, магістр студентів. Очолювали і визначали діяльність монастиря пріори. У ХVІІІ ст. у Підкамінському конвенті пріорували ченці, що згодом стали провінціалами і керували провінцією понад 40 років протягом ХVІІІ ст. Уряд пріора у Підкамені обіймали освічені ченці, які згодом очолювали інші монастирі.
Чернечі практики представлені у двох ключових контекстах. Провадження культу місцевої чудотворної ікони і чернечих студіях. З початку ХVІІ ст. у монастирі відома репліка Римської Мадонни – ікони Богородиці, яка опісля стала місцевою святинею. На початку ХVІІ ст. подарував цю ікону до монастиря шляхтич Александр Пачинський за зцілення у Підкамені дочки Зофʼї. Поява місцевої святині суттєво вплинула на подальший розвиток домініканського монастиря у Підкамені, його перетворення на марійний санктуарій. У 1620–1630-х рр. у монастирі почали фіксувати чуда, які відбувалися біля ікони. У 1643 р. пріор Іполіт Закліка звернувся до луцького єпископа Анджея Ґембіцького з проханням визнати Підкамінську ікону чудотворною. У 1645 р. у Підкамені засідала єпископська комісія, яка заслухала понад 100 свідків, на підставі матеріалів яких владика Ґембіцький визнав ікону чудотворною. У 1646 р. опубліковано книгу чуд, яку уклав Шимон Окольський, а у 1716 р. – Томаш Крушевський.
Registration Date
2026-05-28
popup.nrat_date
2026-05-28 / 2026-07-01
