Дисертація доктора філософії. Букало Ігор Ігорович. Підкамінський домініканський монастир у ХVІІ–ХVІІІ ст.: структура, релігійні та освітні практики.

Реєстраційний номер

0826U002031, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

25-05-2026

Статус

Запланована   Чому дисертація має статус "Запланована"?

Назва роботи

Підкамінський домініканський монастир у ХVІІ–ХVІІІ ст.: структура, релігійні та освітні практики.

Здобувач

Букало Ігор Ігорович,

Керівник Альмес Іван Іванович
Опонент Капраль Мирон Миколайович
Опонент Яременко Максим Васильович
Опонент Сінкевич Наталія Олександрівна
Рецензент Мороз Володимир Романович

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Український католицький університет

Опис

Дисертація присвячена комплексному вивченню Підкамінського домініканського конвенту ранньомодерного часу як локального релігійного центру католиків Русі, зосередившись на проблемах структури монастиря, особливостей релігійних і освітніх практик. Незважаючи на те, що монастирський архів повноцінно не зберігся і розпорошений, вдалося виявити і опрацювати джерела як внутрішньомонастирського походження (хроніка, індекси ченців, книги чуд тощо), так і матеріали, що продукували на рівні структур ордену домініканців, дієцезій і у світських середовищах. Основна колекція документів зберігається у Архіві Польської провінції домініканців у Кракові, а також у Центральному державному історичному архіві України у Львові. У дослідженні використані матеріали також з інших архівів і бібліотек України, Польщі і Ватикану. Підкамінський домініканський монастир заснували у другій половині ХV ст. за фундацією держателя маєтку Пйотра Цебровського. Монастир спочатку входив до складу Польської провінції домініканців і припинив своє існування у 1520-х рр. На початку ХVІІ ст. обитель відновили нові власники Підкамінського ключа Цетнери. З середини ХVІІ ст. для монастиря почали жертвувати також Потоцькі, Собєські і Лідихівські, а у ХVІІІ ст. ченці змогли акумулювати навколо діяльності конвенту заможну і впливову шляхту Руського, Волинського і Подільського воєводств. Шляхта надавала монастирю у володіння маєтності, що становили запоруку успішного функціонування цього релігійного осередку. У середині ХVІІ ст. розпочалося зведення монастирського комплексу. До кінця століття побудували костел Внебовзяття Діви Марії з двома каплицями. У ХVІІІ ст. домініканці витворили цілісну мережу каплиць присвячених різним святим не лише у монастирі, але і у самому Підкамені. Конвент виступав не тільки місцем для молитви з костелом і каплицями, але також для проживання насельників і ведення ними господарської діяльності. Монастирський комплекс у Підкамені окрім понад 50 різних келій для пріора, ченців, новиків і гостьових кімнат, також містив приміщення з кухнею, пральнями, склярнею, столярнею, свічкарнею, кімнати для зберігання провінційного архіву і бібліотеки. На території монастиря також був цвинтар, на якому хоронили як ченців, так парафіян і жертводавців. За межами монастирських мурів ченці побудували кілька каплиць. Підкамінський конвент був одним з найбільших монастирів Руської домініканської провінції, чисельно поступався тільки осередку у Львові. Якщо на початку ХVІІІ ст. у Підкамені служило близько 20 ченців, то найбільша кількість одномоментного служіння у конвенті простежується у 1760-х рр., коли тут мешкало 86 осіб. Нові політичні реалії, зумовлені поділами Речі Посполитої, а відтак встановленням австрійської адміністрації і касації, зумовили поступове зменшення спільноти, тому вже у 1775 р. у Підкамені мешкало тільки 65 насельників. Спадну тенденцію демонструють також показники афіліації цього періоду. Чернечу спільноту формували вихідці зі шляхетських родин регіону, хоча вдалося з’ясувати, що кілька домініканців походили з навколишніх містечок і міст, а також були уродженці центральних регіонів Речі Посполитої, в т. ч. з околиць Кракова. Насельниками були освічені ченці з середніми віковими показниками бл. 30 років. З початку ХVІІ ст. поступово розбудовувалася монастирська структура, вводилися нові функції. Тому у домініканських документах зустрічаємо згадки про буршаріушів, захристіанів, зберігачів ключів від ікони Богородиці, генеральних проповідників. Їх згодом доповнили архіваріус, бібліотекар, хроніст і уряди, що стосувалися освітніх практик: префект алюмнату, магістр новіціяту, магістр студентів. Очолювали і визначали діяльність монастиря пріори. У ХVІІІ ст. у Підкамінському конвенті пріорували ченці, що згодом стали провінціалами і керували провінцією понад 40 років протягом ХVІІІ ст. Уряд пріора у Підкамені обіймали освічені ченці, які згодом очолювали інші монастирі. Чернечі практики представлені у двох ключових контекстах. Провадження культу місцевої чудотворної ікони і чернечих студіях. З початку ХVІІ ст. у монастирі відома репліка Римської Мадонни – ікони Богородиці, яка опісля стала місцевою святинею. На початку ХVІІ ст. подарував цю ікону до монастиря шляхтич Александр Пачинський за зцілення у Підкамені дочки Зофʼї. Поява місцевої святині суттєво вплинула на подальший розвиток домініканського монастиря у Підкамені, його перетворення на марійний санктуарій. У 1620–1630-х рр. у монастирі почали фіксувати чуда, які відбувалися біля ікони. У 1643 р. пріор Іполіт Закліка звернувся до луцького єпископа Анджея Ґембіцького з проханням визнати Підкамінську ікону чудотворною. У 1645 р. у Підкамені засідала єпископська комісія, яка заслухала понад 100 свідків, на підставі матеріалів яких владика Ґембіцький визнав ікону чудотворною. У 1646 р. опубліковано книгу чуд, яку уклав Шимон Окольський, а у 1716 р. – Томаш Крушевський.

Дата реєстрації

2026-05-28

Додано/оновлено в НРАТ

2026-05-28 / 2026-07-01