Registration Number
0826U002990, PhD dissertation
Status
Доктор філософії
Date
04-09-2026
popup.evolution
.
Title
Large forms of F. Chopin in the context of Biedermeier art
Author
Ziyi Zhu,
popup.head Olena Markova
popup.opponent Olena Nemkovych
popup.opponent Oksana A. Hysa
popup.review Tetiana O. Kaznacheeva
popup.review Olga A. Ryzhova
popup.rada
The Odessa National A. V. Nezhdanova Academy of Music
Description
Дисертація присвячена виявленню актуального музичного слухання шопенівських Концертівв (e-moll, f-moll) і його ж Балад (№№ 1 g-moll, 2 F-dur, 3 As-dur, 4 f-moll), Сонат (№ 1, 2, 3, c-moll, b-moll, h-moll) як тих, що представляють крупні форми і в тональних, конструктивних відношеннях споріднені із будовою Концертів, участь в яких оркестру спеціально фіксує дотичність до симфонізму. Однак у звуковій реалізації суттєвою є опора на салонний піанізм, споріднений із одухотворенністю бідермаєрівських «малих форм» і романтичною «думністю» (за І. Белзою) крупних композицій Шопена. Ураховується і естептизм бідермаєра, з ним нерозривний романтизм названого автора, що безпосередньо протягує лінію вираження до естетизму просалонного типу, показового і для китайської піаністичної традиції.
Зроблене дослідження розкриває в широкому обсязі проблематику бідермаєрівського стимулу мислення Ф. Шопена, перш за все, у аспекті піаністичного вирішення ним своїх композицій, для яких не оркестральність, але салонний піанізм складає сенс звукотворення, в якому «легка» гра визиває до життя вражаючу «політну» вторинну кантилену пуантних «перлинних» звукопослідовностей. В роботі показано, що певні зовнішні паралелі до поемності і сонатної романтичної антитетичності за суттю конструктивних і виразно-смислових побудов відсторонені від тих положень секуляризованого протеатрального підходу, які довго в академічному музичному світі приписувалися Шопену у паралель до антиномічної сонатно-контрастної піаністики Ф. Ліста. Стиль останнього став покладений в академічні основи інтерпретації Ф. Шопена, що не відповідає сутності бідермаєрівського - салонного – піанізму великого польського митця.
«Легка» манера фортепіанної гри Шопена— породження салонного принципу «не-театральності», тобто поза театральною «життєподібністю» у втіленні масштабних образів. Салонність — це мистецтво «натяку», салон процвітав в епоху рококо і був відроджений символістами. Романтики були прихильниками «тотальної театралізації» — навіть власного побуту, що ідентифікується з діями «демонічної» особистості (див. «Дияволіади» Н. Паганіні, фаустіанство як стиль життя у Ф. Ліста — Р. Вагнера та ін.). Гіперартистизм натури Ф, Шопена, його здатність до «лицедійства» в побуті відзначалася багатьма персонами і неодноразово. Однак Шопен ніколи не ідентифікував себе зі «надособистістю»: більшість його мелодій були запозиченням з текстів великих попередників, або з популярних релігійних пісень його часу. Підбиваючи підсумки дослідження, відзначаємо:
– польська культура початку ХІХ століття, подібно до інших культурних породжень європейського ареалу цього періоду, віддала данину ідеям «грандіозності старохристиянських традицій кельтів» — жанри вальсу та ноктюрну утворили помітний зріз не тільки у творчості Ф. Шопена, а й його сучасників, зокрема піаністки-композитора М. Шимановської;
– тяжіння Ф. Шопена до укрупненої подачі побутових жанрів, творів Балад і Сонат як явищ великої форми в єдності з виконавством їх на «легких» фортепіано — утворили характерне шопенівське втілення «бідермайєра» у польському культурному переломленні.
Виявлення бідермаєрівського стильового показника в межах крупних форм стало надзвичайно важливим для історичного розвитку «шопенізму» в Україні. Шопенівська настанова надзвичайно чітко формувала творчість В. Косенка, якому притаманні були не тільки мініатюри, але і крупні форми типу Сонат, Концертів. Непрямо, але відчутно той «шопенізм» у формуванні крупних форм знаходимо у А. Кос-Анатольського і т.п.
Саме крупні форми Ф. Шопена недооціненні в їх представництві бідермаєра, оскільки насичені не сонатною антитетичністю тем-фактурних єдностей, але солідаризацією із бароковими складними монотематичними побудовами, для яких базовою являється екстатика темпо-динамічного підйому на кінцевому поданні в кульмінаційному злеті пасажно-мелодійних наукопичень усіх попередніх побудов. У Сонатах композитора недооціненним залишився той поемно-епічний – думний – подих, в якому краса подвижництва і Служіння потребувала не змінності персон-подій-картин, але зосередження на єдності уславлювального Оспівування Ідеї, здатної розгортатися за законами строфічної продуховної сонатності, розгорнутої до церковної символіки тем і типів їх взаємодій.
В даній роботі апробовані аналізом риси барокової облігатності у Концертах Шопена, фактично, однготональних в силу ладової гнучкості подання тонікальних побудов, а також принципового а-симфонізму тлумачення взаємодії оркестру і соліста, в якому соло складає стрижень і сутність вираження, яке «огортає» оркестр і підносить до апогею віртуозно-одухотворенного втілення.
Registration Date
2026-06-30
popup.nrat_date
2026-06-30 / 2026-09-11
