Реєстраційний номер
0826U002990, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
04-09-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Крупні форми Ф. Шопена у контексті мистецтва бідермаєра
Здобувач
Чжу Цзиї ..,
Керівник Маркова Олена Миколаївна
Опонент Немкович Олена Миколаївна
Опонент Гиса Оксана Андріївна
Рецензент Казначеєва Тетяна Олександрівна
Рецензент Рижова Ольга Олексіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової
Опис
Дисертація присвячена виявленню актуального музичного слухання шопенівських Концертівв (e-moll, f-moll) і його ж Балад (№№ 1 g-moll, 2 F-dur, 3 As-dur, 4 f-moll), Сонат (№ 1, 2, 3, c-moll, b-moll, h-moll) як тих, що представляють крупні форми і в тональних, конструктивних відношеннях споріднені із будовою Концертів, участь в яких оркестру спеціально фіксує дотичність до симфонізму. Однак у звуковій реалізації суттєвою є опора на салонний піанізм, споріднений із одухотворенністю бідермаєрівських «малих форм» і романтичною «думністю» (за І. Белзою) крупних композицій Шопена. Ураховується і естептизм бідермаєра, з ним нерозривний романтизм названого автора, що безпосередньо протягує лінію вираження до естетизму просалонного типу, показового і для китайської піаністичної традиції.
Зроблене дослідження розкриває в широкому обсязі проблематику бідермаєрівського стимулу мислення Ф. Шопена, перш за все, у аспекті піаністичного вирішення ним своїх композицій, для яких не оркестральність, але салонний піанізм складає сенс звукотворення, в якому «легка» гра визиває до життя вражаючу «політну» вторинну кантилену пуантних «перлинних» звукопослідовностей. В роботі показано, що певні зовнішні паралелі до поемності і сонатної романтичної антитетичності за суттю конструктивних і виразно-смислових побудов відсторонені від тих положень секуляризованого протеатрального підходу, які довго в академічному музичному світі приписувалися Шопену у паралель до антиномічної сонатно-контрастної піаністики Ф. Ліста. Стиль останнього став покладений в академічні основи інтерпретації Ф. Шопена, що не відповідає сутності бідермаєрівського - салонного – піанізму великого польського митця.
«Легка» манера фортепіанної гри Шопена— породження салонного принципу «не-театральності», тобто поза театральною «життєподібністю» у втіленні масштабних образів. Салонність — це мистецтво «натяку», салон процвітав в епоху рококо і був відроджений символістами. Романтики були прихильниками «тотальної театралізації» — навіть власного побуту, що ідентифікується з діями «демонічної» особистості (див. «Дияволіади» Н. Паганіні, фаустіанство як стиль життя у Ф. Ліста — Р. Вагнера та ін.). Гіперартистизм натури Ф, Шопена, його здатність до «лицедійства» в побуті відзначалася багатьма персонами і неодноразово. Однак Шопен ніколи не ідентифікував себе зі «надособистістю»: більшість його мелодій були запозиченням з текстів великих попередників, або з популярних релігійних пісень його часу. Підбиваючи підсумки дослідження, відзначаємо:
– польська культура початку ХІХ століття, подібно до інших культурних породжень європейського ареалу цього періоду, віддала данину ідеям «грандіозності старохристиянських традицій кельтів» — жанри вальсу та ноктюрну утворили помітний зріз не тільки у творчості Ф. Шопена, а й його сучасників, зокрема піаністки-композитора М. Шимановської;
– тяжіння Ф. Шопена до укрупненої подачі побутових жанрів, творів Балад і Сонат як явищ великої форми в єдності з виконавством їх на «легких» фортепіано — утворили характерне шопенівське втілення «бідермайєра» у польському культурному переломленні.
Виявлення бідермаєрівського стильового показника в межах крупних форм стало надзвичайно важливим для історичного розвитку «шопенізму» в Україні. Шопенівська настанова надзвичайно чітко формувала творчість В. Косенка, якому притаманні були не тільки мініатюри, але і крупні форми типу Сонат, Концертів. Непрямо, але відчутно той «шопенізм» у формуванні крупних форм знаходимо у А. Кос-Анатольського і т.п.
Саме крупні форми Ф. Шопена недооціненні в їх представництві бідермаєра, оскільки насичені не сонатною антитетичністю тем-фактурних єдностей, але солідаризацією із бароковими складними монотематичними побудовами, для яких базовою являється екстатика темпо-динамічного підйому на кінцевому поданні в кульмінаційному злеті пасажно-мелодійних наукопичень усіх попередніх побудов. У Сонатах композитора недооціненним залишився той поемно-епічний – думний – подих, в якому краса подвижництва і Служіння потребувала не змінності персон-подій-картин, але зосередження на єдності уславлювального Оспівування Ідеї, здатної розгортатися за законами строфічної продуховної сонатності, розгорнутої до церковної символіки тем і типів їх взаємодій.
В даній роботі апробовані аналізом риси барокової облігатності у Концертах Шопена, фактично, однготональних в силу ладової гнучкості подання тонікальних побудов, а також принципового а-симфонізму тлумачення взаємодії оркестру і соліста, в якому соло складає стрижень і сутність вираження, яке «огортає» оркестр і підносить до апогею віртуозно-одухотворенного втілення.
Дата реєстрації
2026-06-30
Додано/оновлено в НРАТ
2026-06-30 / 2026-09-11
