Registration Number
0826U005480, PhD dissertation
Status
Доктор філософії
Date
22-10-2026
popup.evolution
o
Чому дисертація має статус "Запланована"?
Title
Renal Replacement Therapy in Patients with Acute Kidney Injury
after Cardiopulmonary Bypass Surgery
Author
Svitlana O. Romanenko,
popup.head Serhij Sudakevych
popup.opponent Volodymyr I. Cherniy
popup.opponent Dmytro O. Dziuba
popup.opponent Kostyantyn Rudenko
popup.review Maryna M. Dolzhenko
popup.rada
Shupyk National Healthcare University of Ukraine
Description
Актуальність. Гостре пошкодження нирок (ГПН) є частим ускладненням
кардіохірургічних втручань із використанням штучного кровообігу та асоціюється
зі зростанням госпітальної летальності, тривалості інтенсивної терапії і ризику
розвитку хронічної хвороби нирок. Його патогенез має багатофакторний характер
і включає ішемічно-реперфузійне ушкодження, системну запальну відповідь,
гемоліз, оксидативний стрес та порушення ниркової перфузії. У тяжких випадках
виникає потреба у замісній нирковій терапії (ЗНТ). Незважаючи на застосування
різних методів ЗНТ, питання оптимального методу та часу її ініціації після
кардіохірургічних втручань залишається дискусійним.
Мета дослідження – покращити результати хірургічного лікування
кардіохірургічних пацієнтів шляхом зниження частоти та тяжкості ускладнень,
асоційованих із післяопераційним ГПН, на підставі визначення факторів ризику та
обґрунтування оптимальної тактики лікування.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективне неінтервенційне
дослідження клінічних даних 5289 дорослих пацієнтів, яким у 2022–2025 роках
виконано кардіохірургічні втручання зі штучним кровообігом. Відповідно до
критеріїв KDIGO 1358 пацієнтів мали післяопераційне ГПН, 3931 – не мали ознак
ГПН. Серед пацієнтів із ГПН 58 потребували ЗНТ, 1300 отримували консервативне
лікування. Пацієнтів, яким проводили ЗНТ, додатково стратифікували за методом
терапії та часом її ініціації.
Результати. Післяопераційне ГПН розвинулося у 25,7% кардіохірургічних
пацієнтів. Серед них переважала I стадія ГПН – 74,0%; II стадія становила 21,6%,
III – 4,4%. Потреба у ЗНТ виникла у 4,27% пацієнтів. Хворі з ГПН були старшими,
частіше мали цукровий діабет, нижчі вихідні рівні гемоглобіну та альбуміну, вищу
частоту фракції викиду лівого шлуночка <50%, вищий операційний ризик за
EuroSCORE II та частіше потребували ургентних втручань.
Розвиток ГПН асоціювався з більшою тривалістю штучного кровообігу
(118,3±41,7 проти 99,4±35,0 хв; p=0,0001), перетиснення аорти (73,5±29,4 проти
63,9±26,3 хв; p=0,001), нижчими мінімальними рівнями гемоглобіну та DO₂,
меншим інтраопераційним діурезом і більшою потребою у трансфузії
еритроцитарної маси. У післяопераційному періоді ГПН асоціювалося з
подовженням перебування у відділенні інтенсивної терапії – 3 проти 2 діб
(p=0,007).
Незалежними предикторами розвитку ГПН були EuroSCORE II (OR=1,108;
p<0,001), ургентність втручання (OR=1,827; p<0,001), цукровий діабет (OR=1,442;
p<0,001), тривалість штучного кровообігу (OR=1,108; p<0,001), трансфузія
еритроцитарної маси (OR=1,389; p<0,001), глибока гіпотермічна зупинка
кровообігу (OR=1,823; p=0,016) та мінімальне DO₂ (OR=0,895; p=0,039).
Порівняння методів ЗНТ показало, що групи IHD, SLED та CRRT були
зіставними за основними демографічними, клінічними та інтраопераційними
характеристиками, а також за тяжкістю стану на момент початку ЗНТ. У групі
CRRT тривалість штучної вентиляції легень була меншою – 34 (24–60) год проти
52 (36–88) год при SLED та 68 (42–110) год при IHD (p=0,018). Також відзначалися
нижчі значення VISmax (12,9±5,81 проти 18,1±6,81 та 21,3±7,49; p=0,013), менша
кількість сеансів ЗНТ (2 проти 5 та 6; p=0,004), коротша тривалість перебування у
відділенні інтенсивної терапії (10 проти 12–13 діб; p=0,048) та госпіталізації (19
проти 23–24 діб; p=0,028). За даними багатофакторного аналізу застосування CRRT
незалежно асоціювалося зі зниженням ризику госпітальної летальності (ВШ=0,84;
95% ДІ 0,23–0,99; p=0,048), хоча за аналізом Каплана–Маєра статистично значущих
відмінностей у виживаності між методами ЗНТ не виявлено (log-rank p=0,121).
Порівняння ранньої та відтермінованої ініціації ЗНТ показало, що при
ранньому початку перший сеанс проводили через 3 (1–7) год після документування
ГПН III стадії, тоді як при відтермінованому – через 65 (29–76) год. У
відтермінованій групі на момент початку ЗНТ спостерігалися гірші показники
ниркової функції та метаболічного стану: нижчий діурез, вищі рівні креатиніну та
сечовини, нижчі бікарбонат і pH, вищий рівень калію, а також більша потреба у
гемодинамічній підтримці.
Рання ініціація ЗНТ асоціювалася зі скороченням тривалості штучної
вентиляції легень – 58 проти 66 год (p=0,038) та перебування у відділенні
інтенсивної терапії – 12 проти 15 діб (p=0,045). Водночас статистично значущих
відмінностей у госпітальній летальності та 30-денній виживаності не встановлено.
Час до відновлення діурезу був достовірно коротшим при ранньому початку ЗНТ:
медіана 15 проти 26 діб (log-rank p=0,015). У моделі Кокса ранній початок ЗНТ
асоціювався з вищою ймовірністю відновлення діурезу (HR=2,37; 95% ДІ 1,15–
4,91; p=0,020).
Registration Date
2026-10-21
popup.nrat_date
2026-10-21 / 2026-10-21
