Registration Number
0826U005517, PhD dissertation
Status
Доктор філософії
Date
23-06-2023
popup.evolution
.
Title
The phenomenon of idiostyle in the evolution of piano-performance thinking
Author
Rong Zhao,
popup.head Oleksandra I. Samoylenko
popup.opponent Olha V. Chebotarenko
popup.opponent Iryna Konovalova
popup.review Yuliia Hribinienko
popup.review Alla D. Chernoivanenko
popup.rada
The Odessa National A. V. Nezhdanova Academy of Music
Description
У дослідженні здійснюється систематизація підходів до категорії музично-виконавського мислення, визначаються індивідуально-стильові форми музично-виконавського (піаністичного) мислення, авторські особистісні чинники музично-виконавського мистецтва, знаково-понятійного структурування у фортепіанній музиці.
Мета роботи полягає у виявленні специфічної природи ідіостилю у фортепіанно-виконавській творчості у зв'язку з провідними властивостями музичного мислення. Предметом роботи постає індивідуально-особистісна мовна організація, впорядкованість фортепіанно-виконавської творчості.
Матеріалом дослідження є фортепіанні твори, що входять до усталеного репертуару піаністів, дозволяють водночас репрезентувати різні національні світові школи. До матеріалу дослідження увійшли також різні підходи до вивчення фортепіанно-виконавської творчості, відбиті в працях провідних музикантів, педагогів, музикознавців.
Методологічну основу дослідження утворює сучасний музикознавчий дискурс з його традиційною теоретичною основою та деякими сучасними інтердисциплінарними дослідницькими тенденціями, а також системний стильовий підхід із семіологічним та індивідуально-когнітивним поглибленнями.
У заключних Висновках визначається специфічна пізнавально-оцінна активність музично-мовних засобів, які дозволяють створювати іманентну художню семантику разом з власною знаковою системою музично-виконавського мистецтва. Виокремлюється питання про внутрішню форму в музиці як особливий когнітивний феномен, що найбільше пов'язаний зі специфікою функціонування творчої особистісної свідомості, про музичну думку, що стає єднальною ланкою між композиторською та виконавською творчістю, але остаточно здійснюється у звукообразному полі музики, тобто виконавським шляхом. Доводиться, що музична традиція є частиною та провідником загальної історичної традиції смислоутворення, не обмежена тільки національно-етнічними установками; вона накопичує загальнолюдський досвід визначення й вираження внутрішньої форми художньої (музичної) мови як мислення особистісними смислами, отже, як образно індивідуалізованого, відкриває шлях до особистих модусів осмислення – до індивідуально-стильового виміру смислової реальності музики.
Виявляється, що головні засоби музичного діяння пов’язані зі стилістичним змістом музики, з усією сукупністю його стильових та жанрових прецедентів, тобто з внутрішньо-композиційною інтеграцією іманентного мовного досвіду музики. Саме дана своєрідна гра зі стилістичним матеріалом забезпечує автономію художньої логіки музики. Вивчення семантичної множинності музичної тканини веде до феномена індивідуального стилю – як стилю індивідуального мовлення або індивідуального розмовного стилю, тобто авторської нарації.
Це відбувається тому, що саме на засадах індивідуального мислення та стосовно контенту особистісних смислів є можливим сутнісне оновлення продумана активна змінність образних складових, імагінативна художня гра.
Стильова інтеграція пізнавально-оцінної активності постає головним пізнавально-оцінним механізмом фортепіанно-виконавського мислення, що є можливим та сягає рівня іманентного поняттєвого змісту музичних творів, постає еквівалентом «внутрішньої форми» музичної думки.
Виявляється тісний зв'язок питань про програмність у контексті процесів формо- та змістоутворення (циклічність як семантичний принцип входить до обох процесуальних сфер, які в музиці виступають взаємозамінними) з проблемою музичного стилю, що передбачає синтез теоретичного та історичного підходів до обох даних явищ.
Визначається, що міжстильові відлуння, перегуки, внутрішньо-стильова інтертекстуальність здатні торкатися не лише композиторської, а й виконавської творчості – на рівні програмно-формоутворюючих засобів. Доводиться взаємодія музики з позамузичними художніми елементами; в основі будь-якого жанру лежить певна програма – естетична ідея, композиційна логіка, близька до сюжетної, спосіб образного зіставлення (контраст або його відсутність) і так далі. Смислова визначеність, явність, доступність даної програми виникає завдяки тривалому співіснуванню музики й словесних, видовищних видів мистецтва.
При цьому головна відповідальність «за смисл» перекладається на виконавську форму, тобто на усну частину музичного тексту, залежить від активності стильового усвідомлення – стильової пам’яті виконавця, від його здатності до пізнавально-оцінної смислової активності, що є необхідною основою стильової інтеграції. Ця остання завжди відбувається на основі особистісного осмислення, тобто у річищі ідіостилю.
Своєрідність виконавського ставлення до іманентної знаковості музики найбільше обумовлена антиномією «минулого» – «теперішнього», що має широке смислове, водночас дуже конкретизоване функціональне значення.
Registration Date
2026-10-26
popup.nrat_date
2026-10-26 / 2026-10-29
