Реєстраційний номер
0826U005517, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
23-06-2023
Статус
Захищена
Назва роботи
Феномен ідіостилю в еволюції фортепіанно-виконавського мислення
Здобувач
Чжао Жун ..,
Керівник Самойленко Олександра Іванівна
Опонент Чеботаренко Ольга Валеріївна
Опонент Коновалова Ірина Юріївна
Рецензент Грібінєнко Юлія Олександрівна
Рецензент Черноіваненко Алла Дмитрівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової
Опис
У дослідженні здійснюється систематизація підходів до категорії музично-виконавського мислення, визначаються індивідуально-стильові форми музично-виконавського (піаністичного) мислення, авторські особистісні чинники музично-виконавського мистецтва, знаково-понятійного структурування у фортепіанній музиці.
Мета роботи полягає у виявленні специфічної природи ідіостилю у фортепіанно-виконавській творчості у зв'язку з провідними властивостями музичного мислення. Предметом роботи постає індивідуально-особистісна мовна організація, впорядкованість фортепіанно-виконавської творчості.
Матеріалом дослідження є фортепіанні твори, що входять до усталеного репертуару піаністів, дозволяють водночас репрезентувати різні національні світові школи. До матеріалу дослідження увійшли також різні підходи до вивчення фортепіанно-виконавської творчості, відбиті в працях провідних музикантів, педагогів, музикознавців.
Методологічну основу дослідження утворює сучасний музикознавчий дискурс з його традиційною теоретичною основою та деякими сучасними інтердисциплінарними дослідницькими тенденціями, а також системний стильовий підхід із семіологічним та індивідуально-когнітивним поглибленнями.
У заключних Висновках визначається специфічна пізнавально-оцінна активність музично-мовних засобів, які дозволяють створювати іманентну художню семантику разом з власною знаковою системою музично-виконавського мистецтва. Виокремлюється питання про внутрішню форму в музиці як особливий когнітивний феномен, що найбільше пов'язаний зі специфікою функціонування творчої особистісної свідомості, про музичну думку, що стає єднальною ланкою між композиторською та виконавською творчістю, але остаточно здійснюється у звукообразному полі музики, тобто виконавським шляхом. Доводиться, що музична традиція є частиною та провідником загальної історичної традиції смислоутворення, не обмежена тільки національно-етнічними установками; вона накопичує загальнолюдський досвід визначення й вираження внутрішньої форми художньої (музичної) мови як мислення особистісними смислами, отже, як образно індивідуалізованого, відкриває шлях до особистих модусів осмислення – до індивідуально-стильового виміру смислової реальності музики.
Виявляється, що головні засоби музичного діяння пов’язані зі стилістичним змістом музики, з усією сукупністю його стильових та жанрових прецедентів, тобто з внутрішньо-композиційною інтеграцією іманентного мовного досвіду музики. Саме дана своєрідна гра зі стилістичним матеріалом забезпечує автономію художньої логіки музики. Вивчення семантичної множинності музичної тканини веде до феномена індивідуального стилю – як стилю індивідуального мовлення або індивідуального розмовного стилю, тобто авторської нарації.
Це відбувається тому, що саме на засадах індивідуального мислення та стосовно контенту особистісних смислів є можливим сутнісне оновлення продумана активна змінність образних складових, імагінативна художня гра.
Стильова інтеграція пізнавально-оцінної активності постає головним пізнавально-оцінним механізмом фортепіанно-виконавського мислення, що є можливим та сягає рівня іманентного поняттєвого змісту музичних творів, постає еквівалентом «внутрішньої форми» музичної думки.
Виявляється тісний зв'язок питань про програмність у контексті процесів формо- та змістоутворення (циклічність як семантичний принцип входить до обох процесуальних сфер, які в музиці виступають взаємозамінними) з проблемою музичного стилю, що передбачає синтез теоретичного та історичного підходів до обох даних явищ.
Визначається, що міжстильові відлуння, перегуки, внутрішньо-стильова інтертекстуальність здатні торкатися не лише композиторської, а й виконавської творчості – на рівні програмно-формоутворюючих засобів. Доводиться взаємодія музики з позамузичними художніми елементами; в основі будь-якого жанру лежить певна програма – естетична ідея, композиційна логіка, близька до сюжетної, спосіб образного зіставлення (контраст або його відсутність) і так далі. Смислова визначеність, явність, доступність даної програми виникає завдяки тривалому співіснуванню музики й словесних, видовищних видів мистецтва.
При цьому головна відповідальність «за смисл» перекладається на виконавську форму, тобто на усну частину музичного тексту, залежить від активності стильового усвідомлення – стильової пам’яті виконавця, від його здатності до пізнавально-оцінної смислової активності, що є необхідною основою стильової інтеграції. Ця остання завжди відбувається на основі особистісного осмислення, тобто у річищі ідіостилю.
Своєрідність виконавського ставлення до іманентної знаковості музики найбільше обумовлена антиномією «минулого» – «теперішнього», що має широке смислове, водночас дуже конкретизоване функціональне значення.
Дата реєстрації
2026-10-26
Додано/оновлено в НРАТ
2026-10-26 / 2026-10-29
