Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0521U100079, Докторська дисертація

Назва роботи

Державна політика сприяння розвитку громадських організацій в Україні

Здобувач

Токар Маріан Юрійович, Кандидат історичних наук

Керівник Петровський Петро Михайлович
popup.advisor Петровський Петро Михайлович
Опонент Крутій Олена Миколаївна
Опонент Радченко Олександр Віталійович
Опонент Дакал Алла Василівна

На здобуття

Доктор наук з державного управління, 25.00.02, Механізми державного управління

Дата захисту

30-12-2020

Опис

У дисертації обґрунтовано теоретико-методологічні та практичні засади модернізації державної політики сприяння розвитку громадських організацій у сучасних умовах розвитку демократії та проведення реформи децентралізації, а також визначено перспективні напрями і конкретні засоби вказаної модернізації. Акцентовано увагу на мотивації функціонування громадських організацій у взаємодії з державною владою. Опрацьовано науково-дослідний доробок українських та іноземних теоретиків і практиків щодо ролі громадських організацій у публічно-управлінських відносинах держави й громадянського суспільства. Розкрито зміст теоретико-понятійного апарату за напрямом наукового дослідження. Вдосконалено розуміння державної політики як системи заходів реалізації публічних інтересів держави і суспільства. Обґрунтовано атрибути державної політики сприяння розвитку громадських організацій, вказано можливості модернізації її механізмів. Проаналізовано й удосконалено методологічні підходи до дослідження проблем державного сприяння розвитку громадських організацій України та їхнього функціонування. Акцентовано увагу на вдосконаленні методологічних конструктів системного, інституціонального, синергетичного та інших підходів. Обґрунтовано суспільно-історичні передумови та еволюцію нормативно-правового визнання державою актуалізованої суб’єктності громадських організацій. Розроблено етапізацію розвитку громадських організацій в Україні у контексті механізмів публічної взаємодії держави і громадянського суспільства. Охарактеризовано різновидності громадських організацій. Запроваджено новий підхід до функціонального визначення суспільно-корисної громадської організації як соціального сервіс-провайдера. Удосконалено особливості суб’єктності громадських організацій у публічно-управлінських відносинах та підходи до їх актуалізованого позиціювання в державі та суспільстві. Запропоновано консенсусну модель узгодження публічних інтересів інституцій громадянського суспільства і публічної влади, в основу якої закладено мобілізаційно-інтеграційний засіб організації громадян та рольову функцію суспільно-корисної дії. Обґрунтовано стратегічні цілі та причинні важелі визнання державою соціально-консолідуючої ролі громадських організацій у змісті викликів сучасного державотворення. Розроблено функціональну модель «дзеркала-випрямляча», під якою розуміється формат практичного відображення механізмів та інструментів публічно-управлінської діяльності інституцій громадянського суспільства і державної влади. Аргументовано особливості публічної ідентифікації громадських організацій як осередків консолідації національних меншин в Україні. Здійснено аналіз європейського досвіду використання державою суспільно-корисного потенціалу громадської організації та його застосування в українській практиці. Окреслено проблеми міжнародного іміджу громадських організацій України та можливості його покращення. Доведено необхідність застосування управлінських інновацій у напрямку надання громадськими організаціями публічних послуг громадянам. Запропоновано вдосконалення механізмів діджиталізації як інструменту оптимізації діяльності громадських організацій. Розроблено й обґрунтовано критерії механізму та фактори необхідності здійснення інституційного ребрендингу громадських організацій в умовах децентралізації влади. Наскрізно обгрунтовано необхідність модернізації організаційних, правових, інформаційних, технологічних механізмів державної політики сприяння розвитку громадських організацій в Україні.