Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0523U100232, Докторська дисертація

Назва роботи

Динаміка та ступінь відновлення пацієнтів з церебральним інсультом при лікуванні в інтегрованому інсультному блоці у різні періоди захворювання

Здобувач

Фломін Юрій Володимирович, Кандидат медичних наук

Опонент Тріщинська Марина Анатоліївна
Опонент Гриб Вікторія Анатоліївна
Опонент Дубенко Ольга Євгеніївна

На здобуття

Доктор медичних наук, 14.01.15, Нервові хвороби

Дата захисту

20-12-2023

Опис

Проведене ретроспективне обсерваційне дослідження пацієнтів з мозковим інсультом (МІ), які у різні періоди захворювання (від найгострішого до віддаленого) перебували в інтегрованому інсультному блоці (ІІБ), що є підрозділом багатопрофільної лікарні. У кожного пацієнта було проведене відповідне первинне обстеження, що включало огляд лікаря-невропатолога, фізичного терапевта, ерготерапевта та логопеда, нейровізуалізацію, візуалізацію церебральних артерій з використанням, а також дослідження серця, та набір лабораторних досліджень відповідно до галузевих стандартів. У вибірку дослідження були включені 852 пацієнти (медіана віку 66,7 років, міжквартильний інтервал 57,7 – 75,0), 364 (42,7%) жінки та 488 (57,3%) чоловіків. Серед учасників дослідження було 163 (19,1%) пацієнтів з внутрішньомозковим крововиливом та 689 (80,9%) пацієнтів з ішемічним МІ. Аналіз часу від початку захворювання до госпіталізації свідчив, що 168 (19,7%) пацієнтів були госпіталізовані у найгострішому (0-24 години), 165 (19,4%) – у гострому (1-7 діб), 288 (33,8%) – у ранньому підгострому (8-90 днів), 86 (10,1%) – у пізньому підгострому (91-180 днів) і 146 (17,2%) пацієнтів – у віддаленому (пізніше 180 днів) періоді МІ. Медіана тривалості перебування учасників дослідження на стаціонарному лікуванні становила 23 дні (МКІ 11–40). Встановлено зворотний зв’язок між часом від початку захворювання до госпіталізації в ІІБ та ступенем неврологічного, функціонального та когнітивного відновлення на момент завершення лікування. Втім, незважаючи на гірші середні показники ступеня відновлення у 61,1% пацієнтів, які були госпіталізовані у підгострому та віддаленому періодах МІ, лікувальні заходи дозволили досягти незалежності від сторонньої допомоги (оцінка за мШР=0-2 бали) у 45,1% пацієнтів у порівнянні з 20,1% після госпіталізації в ІЦ. В результаті проведеного лікування у порівнянні з початковими статистично значуще (p<0,05) зменшились медіани прикінцевих оцінок як за NIHSS, так і за мШР, що свідчить про ефективність впровадженої тактики лікувальних заходів у всіх періодах МІ. Дослідження частоти неврологічних та соматичних ускладнень у пацієнтів з МІ у різні періоди захворювання продемонструвало, що до госпіталізації ускладнення були документовані більш ніж у половини (56,3%) вибірки, понад третина (35,6%) пацієнтів мала соматичні ускладнення, і близько 10% осіб мали більше одного ускладнення. Втім частота нових неврологічних та соматичних ускладнень в ІІБ була значно нижчою, ніж діагностованих раніше (20,6% у порівнянні з 9,3% та 35,6% у порівнянні з 19,1%, відповідно). Оцінювання за допомогою MMSE та MoCA продемонструвало високу частоту постінсультних когнітивних порушень після госпіталізації в ІІБ і статистично значуще зменшення їх частоти перед випискою з ІІБ (з 60,2% до 48,2% згідно з MMSE та 89,2% до 81,2% відповідно до MoCA). Початкова тяжкість МІ та обмежень життєдіяльності після госпіталізації в ІІБ, а також часу від початку захворювання до госпіталізації (період МІ) виявились незалежними провісниками збереження обмежень життєдіяльності на момент виписки. У осіб з тяжкими обмеженнями життєдіяльності внаслідок МІ ризик залишитись залежним був значно нижчим у чоловіків у порівнянні з жінками і зростав пропорційно часу від початку захворювання до госпіталізації в ІІБ (періоду МІ) та початковій оцінці за мШР. Водночас, імовірність відновлення незалежності від сторонньої допомоги зростала при збільшенні обсягу (часу) реабілітаційних сесій. Була також продемонстрована можливість та запропонований спосіб інтегрального оцінювання у багатовимірному просторі результатів лікування МІ, що ґрунтується на сукупності оцінок функцій, базової щоденної активності та життєдіяльності пацієнта за допомогою набору шкал та індексів. Отже, проведено теоретичне узагальнення і надано нове вирішення важливої й актуальної проблеми клінічної неврології – поліпшення неврологічного, функціонального та когнітивного відновлення пацієнтів у різні періоди МІ, що ґрунтується на багатовимірному оцінюванні наслідків МІ та оптимізації стаціонарного лікування.