Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0525U000529, Докторська дисертація На здобуття Доктор юридичних наук Дата захисту 19-12-2025 Статус Підтверджена МОН Назва роботи Кримінально-виконавча система як інструмент тоталітарного режиму (1919-1991 рр.): історико-правове дослідження. Здобувач Дем'янчук Тетяна Дмитрівна, к.і.н. Опонент Бойко Ігор Йосипович Опонент Скрипнюк Олександр Васильович Опонент Дурнов Євген Сергійович Рецензент Андрухів Олег Ігорович Рецензент Зварич Роман Васильович Рецензент Луцький Роман Петрович Опис Дисертаційна робота присвячена аналізу історико-правових основ організації, функціонування, а також форм й методів діяльності кримінально-виконавчої системи Української Радянської Соціалістичної Республіки, як одного з основних інструментів радянського тоталітарного режиму. Встановлено, що упродовж радянського періоду наукове осмислення ролі кримінально-виконавчої системи радянської доби, як елементу тоталітаризму, залишалося ідеологічно заангажованим, підпорядкованим догматам марксистсько-ленінської доктрини та концепції “виховного характеру покарання”. Тільки після 1991 р. українська історико-правова наука перейшла до критичного переосмислення феномену радянської пенітенціарної системи й акцентування уваги на тому, що вона мала репресивний характер, виступала засобом ідеологічного контролю над суспільством. У роботі встановлено три ключові етапи розвитку радянської пенітенціарної системи: 1919–1939 рр. – становлення карально-трудової моделі; 1939–1956 рр. – період масового терору та повної інтеграції ГУЛАГу в господарську структуру СРСР; 1956–1991 рр. – формальна лібералізація при збереженні примусово-трудової сутності. Визначено, що нормативна база (від декретів 1918 р. до Виправно-трудового кодексу УРСР 1970 р.) мала централізований характер і була підпорядкована політичним інтересам держави. Доведено, що радянська кримінально-виконавча політика реалізовувала доктрину “диктатури пролетаріату”, легітимізуючи насильство та ізоляцію як засоби “виховання” громадян. На основі аналізу історико-правових джерел встановлено, що система виправних закладів – від ДОПР до колоній, мала єдину каральну природу та була інструментом державного терору. Особлива увага приділена проблемі каральної психіатрії, яка набула ознак квазіправового механізму геноцидного характеру. Узагальнено масштаби злочинів радянського режиму, зокрема наведено статистичні дані й подано правову оцінку масових страт, катування, примусової праці, сексуального насильства, що грубо порушували міжнародні стандарти прав людини. Показано, що радянська система реабілітації мала декларативний характер і лише після 1991 р. в Україні розпочалося справжнє правове відновлення гідності жертв тоталітаризму. Запропоновано практичні рекомендації для сучасного реформування пенітенціарної системи України, зокрема відмови від радянських каральних підходів, запровадження європейських стандартів гуманізації, вдосконалення законодавства про реабілітацію та компенсації жертвам. Дата реєстрації 2025-12-10 Додано в НРАТ 2025-12-10 Закрити