Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0823U100765, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

ТРАНСФОРМАЦІЯ ОБРАЗІВ ЧОЛОВІЧОГО ТА ЖІНОЧОГО У ВІЗУАЛЬНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНИ ПЕРІОДУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ

Здобувач

Мельник Тетяна Володимирівна,

Керівник Зубавіна Ірина Борисівна
Опонент Чміль Ганна Павлівна
Опонент Погребняк Галина Петрівна
Рецензент Чібалашвілі Асматі Олександрівна
Рецензент Веселовська Ганна Іванівна

На здобуття

Доктор філософії, 034, Культурологія

Дата захисту

08-11-2023

Опис

Науковою проблемою представленої дисертації є дослідження динаміки змін у репрезентаціях гендерної ідентичності через художнє осмислення «чоловічого» та «жіночого» у візуальних мистецтвах України після набуття незалежності, тобто упродовж трьох останніх десятиліть, з урахуванням оновлення етико-естетичних, соціокультурних, політичних, економічних стратегій на тлі технологічних інновацій. Період незалежності України, розпочавшись наприкінці ХХ століття, відкрив добу, що характеризується суттєвими перетвореннями в соціокультурному просторі, відмовою від звичних культурних, етичних, естетичних та інших стереотипів. Початок 1990-х став своєрідною «точкою біфуркації», позначивши критичний стан в політиці, ідеології, культурі з наступним переходом на інший рівень впорядкованості. У цей час новому осмисленню піддається розуміння гендера, його не вродженої, а соціально набутої природи, стверджується право індивіда вільно обирати більш маскулінні чи фемінні прояви, позиціонуючи себе в залежності від фізіологічних, психологічних та ментальних особливостей, суспільних функцій, «рольових» задач та інших чинників. Ця ідея, в різних її модальностях, помітно надихає філософів, соціологів, культурологів, митців України та західного світу, тим самим органічно вписуючи нашу державу в контекст європейської культури. На жаль, розмитість критеріїв ґендера у перехідний період обумовлена відсутністю посткласичних концептуальних моделей гендерноозначеної суб’єктивності, підсилена загальносвітовою тенденцією до глобальних зрушень у дослідженнях фемінного та маскулінного, ускладнює системне вивчення сучасного мистецтва, перешкоджає розумінню своєрідності рівночасної української візуальної культури та її місця у європеїзованому світі. У такий доволі непростій теоретико-методологічній ситуації запровадження гендерного підходу до вивчення творів вітчизняної візуалістики, що були запущені в культурний обіг упродовж останніх 30 років, видається актуальним і принципово важливим не тільки з позицій мистецтвознавчо-культурологічної науки, але й внаслідок глибинного зв’язку зі змінами соціальних, гендерних норм у світі — як у сфері теоретичного осмислення, так і у вимірі практичних реалізацій. Виходячи з комплексного аналізу корпусу авторитетних теоретичних праць та значного обсягу фактологічних матеріалів — перформативних артпрактик, творів образотворчого мистецтва, фотографії, розглянувши синхронний кінематографічний ландшафт, у дослідженні показано, як у вітчизняних візуальних творах межі ХХ–ХХІ століть гендерне симптоматично зплітається з ідеологічним, політичним, національним. Саме в ці контексти суспільного буття вписано логіку трансформацій в художній інтерпретації фемінного та маскулінного, надано періодизацію цих перетворень, виявлено трансгресію деяких асоційованих з конкретним гендером архетипів, що дає підстави прогнозувати подальше звільнення від детермінації стереотипного мислення у вітчизняній науковій думці та мистецьких практиках, передбачити появу нових «гендерних композицій» у візуальних втіленнях чоловічого та жіночого, що з необхідністю сформуються внаслідок змін архітектоніки суспільства в оновлених історичних та політичних контекстах. На підставі запровадженого типологічного аналізу живописних, екранних, фотографічних творів виявлено, яким чином мистецьке осмислення динаміки взаємин між статями та всередині гендерних «ієрархій» використовується в якості своєрідної матриці при втягуванні гендерного дискурса у владні стосунки, іноді — з метою легітимізації насилля, іноді — задля виправдання соціальної нерівності. Показано, як конфліктні/неоднозначні репрезентації маскулінності й фемінності нав’язують аудиторії уявлення про «еталонні» та «девіантні» моделі проявів чоловічого і жіночого, а візуально-образна інтерпретація різноманітних «дисонансів» та «асиметрій» слугує джерелом емоційно забарвлених естетичних вражень, а також дієвим важелем/засобом підтримки й корегування політичних, соціальних, міжособових відносин у суспільстві. Артикульовано поступове виведення з «тіньової зони» таких гендерно забарвлених персонажів, як метросексуали, транссексуали, трансгендери, трансвестити та інші представники субкультурних, сексуальних «меншин», що свідчить про поширення віяній світової «гендерної революції» на теренах вітчизняної культури, про причетність науковців та митців України до неупередженості й толерантності, характерних для європоцентричного світу початку ХХІ століття.