Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0823U101755, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Київська школа скульптури ХХ - ХХІ століть: еволюція ідей

Здобувач

Цигикало Катерина Олександрівна,

Керівник Денисюк Ольга Юріївна
Опонент Одрехівський Роман Васильович
Опонент Юр Марина Володимирівна
Опонент Гончаренко Анастасія Олексіївна
Рецензент Мазур Вікторія Павлівна

На здобуття

Доктор філософії, 023, Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація

Дата захисту

08-12-2023

Опис

Дисертація є комплексним дослідженням київської школи скульптури в контексті історії розвитку українського образотворчого мистецтва протягом ХХ та ХХІ ст. Професійна скульптурна школа формувалася на базі Української академії мистецтва. Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю виокремлення та аналізу київської школи скульптори як однієї з основоположних та унікальних на території України. Українська монументальна та станкова скульптура кінця ХХ – початку ХХІ ст. є вагомим явищем української культури. Використовуючи методологію історії мистецтва та суміжних дисциплін, це дослідження розширює простір для інтерпретації скульптурних репрезентацій, знайдених у творах київських художників початку ХХ та ХХІ століть. Аналіз окремої школи дозволить більш детально вивчити її естетичні особливості, художні своєрідності та джерела походження формотворчих ідей скульпторів. Метою дисертаційної роботи є виявлення особливостей розвитку київської школи скульптури ХХ – початку ХІХ століття, проаналізувати еволюцію ідей через твори її представників, з’ясувати чи існує традиція між представниками старшого та молодшого покоління сьогодні. Об’єктом дослідження є київська школа скульптури ХХ – початку ХХІ століття. Предметом дослідження є трансформація підходу скульпторів, що належать до київської школи скульптури протягом ХХ та ХХІ століть, еволюція ідей та взаємозв’язок поколінь скульпторів. Наукове завдання цього дисертаційного дослідження полягає у вивченні історіографії, класифікації та аналізі основних досліджень українських і зарубіжних науковців; визначенні основних етапів становлення професійної української скульптури на початку ХХ століття та київської школи скульптури зокрема, означенні часових меж цього формування; аналізі соціокультурного та політичного фону вказаного періоду; виявленні засадничих засобів вираження в скульптурі радянського періоду та прикладі аналізу творів окремих представників; аналізі основних формотворчих та образотворчих підходів представників київської школи скульптури різних періодів: 1960–1980-х років, 1990-х, сучасних українських скульпторів. У дисертації використано широкий спектр наукових дослідницьких методів і підходів, серед яких: мистецтвознавчий метод, стилістичний аналіз, методи історизму, компаративний, дедуктивний, індуктивний, синтезу, та ін. дали змогу здійснити об’єктивне історико-мистецьке й теоретичне осмислення розвитку київської скульптурної школи в контексті розвитку українського мистецтва ХХ та початку ХХІ століття. На основі систематизації та аналізу літературних джерел відтворено загальну картину становлення київської скульптурної школи. Здійснено огляд наукових праць, присвячених темі дисертації. Виявлено, що мистецтво скульптури київської школи лише частково висвітлено в професійному мистецтвознавчому дискурсі. Для більшості мистецтвознавчих праць 1990–2010-х характерне фрагментарне розкриття мистецтва київської школи скульптури в загальному контексті історії розвитку української скульптури. Статті різних років створюють розмитий фон для цілісного сприйняття поняття київської школи скульптури, тому наявний перелік публікацій не може претендувати на вичерпне розкриття заявленої теми дослідження. Історія скульптурної кафедри НАОМА представляє собою арену боротьби різних думок та ідей. Післявоєнний період розвитку київської школи скульптури пов’язаний з ім’ям та діяльністю М. Лисенка. З 1970-х з’являється певний поступ у розумінні завдань скульптури, що було пов’язано із соціополітичною ситуацією. У ході дослідження проаналізовано місце НАОМА в сучасному мистецькому процесі. З кінця 1980-х нове покоління вимагало осмислення історичної і соціальної реальності. З 1990-х років почалася швидка зміна концептуально-педагогічних підходів у стінах академії, так само і переорієнтація скульпторів уже за її стінами. За результатами дослідження уточнено поняття київської художньої школи. У рамках цього дослідження під київською школою скульптури розуміємо комплекс творів створених скульпторами протягом ХХ та початком ХХІ ст.. Зібрані матеріали та їх теоретичне узагальнення можуть бути використані при написанні окремих тем з історії українського мистецтва (скульптура України) ХХ–ХХІ ст. та стати основою монографічного видання. Результати дослідження можуть бути використані для написання навчальних посібників, підручників. Ключові слова: скульптура, київська школа скульптури, монументальна скульптура, станкова скульптура, художньо-образна система, київські митці, пластика, об’єкт, Українська академія мистецтва, мистецька освіта, академічна освіта, метод соціалістичного реалізму, концептуальне мистецтво, образотворче мистецтво ХХ ст.