Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0823U101893, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Українські прислів’я та приказки: генеза жанру.

Здобувач

Лозовицька (Шимків) Ярина Володимирівна,

Керівник Пилипчук Святослав Михайлович
Опонент Лабащук Оксана Василівна
Опонент Наумовська Олеся Владиславівна
Рецензент Герасим Ярослав Іванович
Рецензент Татаренко Алла Леонідівна

На здобуття

Доктор філософії, 035, Філологія

Дата захисту

28-12-2023

Опис

У дисертації досліджено джерела походження українських прислів’їв і приказок. Серед численних жанрових модифікацій малої фольклорної прози особливе місце належить пареміям, складній і багатовимірній генологічній одиниці, яка виробила розгалужену систему жанрових модифікацій (прислів’я, приказки, примовки, порівняння, прикмети та ін.). Паремії постійно перебувають у розвитку, а відтак зазнають суттєвих змін. Найскладнішим аспектом у вивченні прислів’їв і приказок є їх генетичний аналіз. Питання походження паремій полягає в окресленні продуктивних шляхів поповнення прислівного репертуару. Виробилося три магістральні лінії формування паремій: узагальнення, міжжанровий перехід та факультативність. Кожен із окреслених шляхів у роботі докладно розглянуто. Джерельною базою дослідження стали збірники прислів’їв та приказок, серед яких тритомний корпус Івана Франка «Галицько-руські народні приповідки», збірка Матвія Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше», колекція Григорія Ількевича «Галицькі приповідки і загадки», а також фольклорні твори (байки, анекдоти, казки, народні оповідання), що редукувалися до короткого і лаконічного вислову – прислів’я. У першому розділі «Розвиток української пареміології та пареміографії: історія, проблеми, перспективи» враховано найважливіші напрацювання вчених-фольклористів, які зосередили особливу увагу на жанрі, що характеризується чіткістю, лаконізмом, глибиною думки, інформативністю, конденсованістю, довершеністю вислову, дидактичністю. Починаючи від зародження пареміології як науки (йдеться про кінець ХVІІІ століття), питання генези жанру щоразу поставало як актуальне, однак не отримувало належного розв’язання. І це зрозуміло, адже означена квестія вимагає скрупульозної дослідницької роботи, оскільки передбачає виявлення складних міжжанрових контактів. Лише через добре знання фольклорно-літературних джерел можна вийти на встановлення істинного джерела прислівного вислову. У другому розділі «Генеза прислів’їв і приказок: шляхи поповнення паремійного фонду» простежено процес активного обігу прислів’їв і приказок. Суть полягає в тому, що, виникнувши в певний історичний період, та чи інша паремійна одиниця, згодом «обростає» новими значеннями, за нашаруваннями яких годі дошукатися першоджерела. Тому для віднайдення цього першоджерела існує певний спосіб, який передбачає шлях міжжанрового переходу, тобто процес, як прислів’я може утворюватися від інших жанрів. Міжжанровий перехід – це вибір центрального елемента потенційної паремії на основі іншого жанру. Творення прислів’їв і приказок відбувається через стягнення до окремого смислогенеруючого висновку. Паремії, що утворені шляхом міжжанрового переходу, акумулюють в собі найприкметніші риси першоджерела, частково перебирають на себе його функціональне навантаження, формуючи заразом власну жанрову автентичність. Для практичної ілюстрації схеми міжжанрового переходу увагу зосереджено на таких жанрах, які сконденсувалися до однієї лаконічної фрази: анекдот, байка, казка, народне оповідання, колядка, а також враховано й книжні джерела і типовість ситуацій. На цих прикладах вдається добре простежити процес редукції більшого за обсягом твору до однієї короткої та змістовної фрази.