Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0824U000924, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Організаційно-правові засади розвитку річкового судноплавства в Україні

Здобувач

Кочерев Олексій Сергійович,

Керівник Матвійчук Анатолій Васильович
Опонент Гаран Ольга Володимирівна
Опонент Собакарь Андрій Олексійович
Опонент Дубинський Олег Юрійович
Рецензент Клюєва Євгенія Миколаївна

На здобуття

Доктор філософії, 081, Право

Дата захисту

05-04-2024

Опис

Дисертацію присвячено комплексному та ґрунтовному дослідженню правового регулювання відносин у сфері річкового судноплавства з позиції науки адміністративного права. У роботі з’ясовано правову природу регулювання сфери річкового судноплавства, розкрито сутність та охарактеризовано його ознаки, виокремлено передумови зародження та генезису правового регулювання відносин у сфері річкового судноплавства. За результатами дисертаційного дослідження сформульовані авторські положення, які виносяться на захист і містять елементи наукової новизни. Уперше наведено комплексний перелік особливостей правового регулювання відносин у сфері річкового судноплавства, надано доктринальну дефініцію поняття правового регулювання річкового судноплавства. Автором сформульовано визначення поняття «методологія правового регулювання відносин у сфері річкового судноплавства», а також обґрунтовано мету правового регулювання сфери річкового судноплавства. Удосконалено характеристику функції забезпечення контролю у сфері правового регулювання сфери річкового судноплавства, обґрунтовано пропозиції щодо внесення зміни до Закону України «Про транспорт» та Водний кодекс України. У ході дослідження дістала подальшого розвитку позиція стосовно сутності забезпечення суспільної безпеки у сфері річкового судноплавства, яка є фактично діяльністю щодо забезпечення режиму законності та правопорядку у сфері річкового судноплавства. Обґрунтовано, що під поняттям «адміністративне регулювання сфери річкового судноплавства» слід розуміти систему нормативних актів, компетентностей посадових осіб та повноважень органів виконавчої влади щодо регулювання сфери річкового судноплавства та внутрішніх водних шляхів, забезпечення режиму законності та правопорядку та зниження ймовірностей виникнення ситуацій загроз і небезпек річковому транспорту та всім учасникам відносин у сфері внутрішніх водних шляхів. Виділено ознаки забезпечення громадської безпеки у сфері річкового транспорту, до яких відносяться: 1) особливий суб’єкт сфери річкового транспорту; 2) специфічні умови використання суден на річковому транспорті; 3) необхідність дотримання балансу заходів безпеки та прав і свобод людини та громадянина; 4) об’єктивна і тимчасова необхідність зниження участі впливу органів виконавчої влади та посадових осіб на регулювання відносин безпеки на річковому транспорті; 5) моніторинг та аналіз режиму безпеки використання внутрішніх водних шляхів. Установлено, що сучасний стан правового регулювання сфери річкового транспорту характеризується: неоднорідністю розуміння основних термінів цього субінституту; забезпеченістю і дієвістю; аргументованістю; прогалинами у вітчизняному законодавстві; відсутністю обов’язкового застосування норм міжнародного права у сфері річкового транспорту; імперативно-диспозитивним характером правового регулювання. До основних завдань правового регулювання у сфері річкового транспорту віднесено: 1) перехід до активної політики регулювання у сфері річкового транспорту; 2) визначення основних напрямів державної політики у сфері річкового транспорту, серед яких особливе місце повинно займати питання правового регулювання забезпечення безпеки, їх практична реалізація; 3) забезпечення здійснення перетворень у сфері використання внутрішніх водних шляхів, за допомогою налагодження тісного взаємозв’язку політики боротьби з правопорушеннями та злочинами різного походження; 4) створення взаємної зацікавленості держави і приватних компаній щодо забезпечення безпеки перевезень на внутрішніх водних шляхах; 5) підвищення рівня правових гарантій у сфері річкового транспорту. Виокремлено низку проблем правового регулювання, які не дозволяють субінституту забезпечення безпеки у сфері річкового транспорту повною мірою здійснювати своє суспільне призначення, а саме: 1) невідповідність такого субінституту міжнародним нормам; 2) відсутність правового регулювання механізмів застосування норм вітчизняного законодавства; 3) застарілість основних фондів транспортних підприємств; 4) економічна нестабільність. Визначено основні шляхи запозичення іноземного досвіду правового регулювання у сфері річкового транспорту, якими є: закріплення механізму нормативної регламентації забезпечення безпеки у сфері річкового транспорту в одному законодавчому акті; удосконалення законодавчого визначення поняття річковий транспорт відповідно до міжнародних стандартів; побудова національного механізму правового регулювання забезпечення безпеки сфери річкового транспорту на засадах взаємовигідного партнерства між фізичними, юридичними особами та державою; удосконалення порядку використання правоохоронних органів у сфері річкового транспорту; удосконалення адміністративних механізмів моніторингу сфері річкового транспорту.