Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0824U002401, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії, 081, Право

Дата захисту

26-08-2024

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Правове визначення меж дії рішень Верховного Суду у кримінальному провадженні: порівняльно-правове дослідження

Здобувач

Лазоренко Євгеній Юрійович,

Керівник Єрмак Олексій Вікторович
Опонент Басиста Ірина Володимирівна
Опонент Сенченко Надія Миколаївна
Рецензент Самофалов Леонід Прохорович
Рецензент Івашко Сергій Володимирович

Опис

Дисертація являє собою перше комплексне порівняльно-правове у науці кримінального процесуального права України дослідження рішень верховних судів України, деяких країн Америки та Євразії, що мають прецедентний характер, на предмет правового визначення їх меж дії в кримінальному провадженні (під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ). Автор, на підставі аналізу вітчизняного та іноземного законодавства визначив місце, роль та функції суду найвищої інстанції в системі загальних судів з розгляду кримінальних проваджень України, Великої Британії, Польщі, Казахстану, Румунії, США, Франції та ФРН. Автор, визначаючи основні способи розв’язання верховними судами, як судами права, «принципових питань», «питань суспільного значення», «питань загальнодержавного значення», «виключних правових проблем» загалом – питань права (правових питань), приходить до висновку, що вони існують у двох формах: 1) судовій та 2) позасудовій, які своєю чергою охоплюють різні процедури. Зокрема, до судового способу залежно від країни автором віднесені такі процедури як: 1) спір про право; 2) визначення права; тоді як до позасудового: 1) звернення судами нижчих інстанцій до суду касаційної інстанції за отриманням висновку з питання правильного застосування / тлумачення норм права; 2) засідання пленуму ВС. Дослідження містить аналіз 728 рішень верховних судів Великої Британії, Польщі, Казахстані, Румунії, США, Франції, ФРН та України, на підставі якого автором сформульовано основні форми вираження та вимоги до змісту і структури прецедентної практики верховних судів. Не дивлячись на той факт, що в Україні згідно з положеннями процесуального законодавства єдиною формою вираження рішення, яке містить висновок з правового питання є виключно постанова, автором під час проведення дослідження установлені випадки, коли не лише слідчі, прокурори, адвокати, але й самі суддів ВС під час прийняття своїх рішень посилаються на рішення, які ані за своєю формою, ані за своїм змістом не відповідають правовому висновку. Автор, висловлюючи свою думку з цього приводу, прийшов до переконання, що в основі помилковості таких суджень лежить неправильне трактування такого поняття як «правовий висновок» та прирівнювання до нього іншого поняття – «правова позиція». На основі емпіричного дослідження рішень верховних судів різних країн та України автором визначено, що «правовий висновок» та «правова позиція» ВС є самостійними категоріями та не є тотожними між собою, натомість лише «правовий висновок» збігається із загальними ознаками класичного судового прецеденту. З метою удосконалення вітчизняного законодавства, спираючись на логічний метод, в дисертації наведено авторське визначення наступним поняттям: «правова позиція ВС», «правовий висновок». Розглянувши способи та процедури створення верховними судами рішень з питань права, а також їх зміст та форми вираження, автором сформовано класифікацію прецедентних рішень та визначенням у ній місця правовим висновкам та правовим позиціям ВС. Автором запропоновано систему стримувань та противаг судовому активізму за допомогою визначення правових меж дії рішень верховних судів. Під межами, що зумовлюють дію правових висновків (прецедентів) верховних судів, автор розуміє сукупність нормативно встановлених вимог до кінцевого рішення, що містить нове правоположення, ухвалене в касаційному порядку з дотриманням відповідної процедури, яка визначає: суб’єкт (склад суду) та застосовані ним техніко-юридичні способи прецедентотворення, час введення в дію висновку суду, об’єкт (суспільні відносини), які він врегульовує, та простір, в межах якого йому мають підкорятися. З огляду на вказане, автором дослідження запропоновано доповнити КПК України новими статтями: ст. 4344 «Компетентність палати, об’єднаної палати ККС ВС та ВП ВС у наданні правових висновків», ст. 4421 «Правовий висновок палати, об’єднаної палати ККС ВС, ВП ВС» та ст. 4422 «Порядок застосування правового висновку», ст. 4343 «Ініціювання перевірки правового висновку на відповідність закону та визнання його недійсним» та ст. 4344 «Визнання недійсним правового висновку за результатами перевірки на відповідність закону», а також Закон України «Про судоустрій і статус суддів» ст. 131 «Набрання постановами ВС чинності». У рамках дисертаційного дослідження аргументовано позицію, відповідно до якої створення судового прецеденту має спиратися на застосування касаційним судом юридичної техніки. При цьому автор наголошує, що створення або модифікація правової норми у процесі кримінального судочинства шляхом тлумачення, конкретизації та нормотворення обмежене попереднім або наступним видом юридичної техніки, які своєю чергою мають обмежуватись відповідними правовими або судовими приписами (нормами, правилами). Наскрізною межею для всіх етапів застосування юридичної техніки є суб’єктна, яка в залежності від складу ВС, буде надавати різний набір техніко-юридичних конструкцій від простого правозастосування до правотворення.

Дата реєстрації

2024-07-03

Додано в НРАТ

2024-08-13