Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U001521, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 20-06-2025 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Нові художні реальності в творчості українських композиторів кінця ХХ — початку ХХІ століть: інтерпретаційні аспекти Здобувач Єременко Євген Вікторович, Керівник Северинова Марина Юріївна Опонент Чібалашвілі Асматі Олександрівна Опонент Самойленко Олександра Іванівна Рецензент Безбородько Олег Анатолійович Рецензент Дерев’янченко Олена Олександрівна Опис Дисертаційне дослідження присвячене вивченню нових художніх реальностей в творчості українських композиторів кінця ХХ початку ХХІ століть. На сьогодні існують наукові розробки та розвідки, в яких йдеться про естетичну та художню реальності, проте феномен музичної реальності, як однієї з модифікацій художньої реальності, не отримав належної уваги. Також існує певна лакуна у дослідженні інтерпретацій художніх / музичних реальностей композиторських практик перехідного періоду від музичного постмодерну до метамодерну. Вищезазначене ускладнюється відсутністю в українському музикознавстві загальновизнаної методології, зокрема стосовно вивчення феномена «музичний метамодерн» та модусів постмодерних і метамодерних музичних реальностей – «нової простоти», «нової щирості», «нової меланхолії», «нового сентименталізму», «нової сакральності». Малодослідженими у цьому ракурсі залишаються інтерпретації музичних творів у контексті екзистенційно-онтологічної та екзистенційно-феноменологічної проблематики, що може значно розширити уявлення про художню реальність із точки зору духовної екзистенції. Саме чим і обумовлена актуальність дослідження. Мета дослідження комплексно осмислити і висвітлити нові художні реальності та їх інтерпретації у творчості українських композиторів періоду музичного постмодерну метамодерну. У дослідженні уперше в українському музикознавстві зроблено спробу комплексно вивчити феномен художньої / музичної реальності у творчості українських композиторів кінця ХХ – початку ХХІ століть. Художню реальність розглянуто у контексті постмодерної та метамодерної естетики, виявлено сутність цього феномена. Висвітлено характерні риси, притаманні постмодерному та метамодерному музичному мисленню у композиторській творчості; розглянуто модуси музичної реальності – явища «нова простота», «нова щирість», «нова меланхолія», «нова сакральність». Музичні реальності досліджено у світлі екзистенціалів буття, що стали співзвучними моделі категорій «граничних підстав» (О. Кирилюк) та у цій площині проаналізовано творчість українських композиторів О. Безбородька, С. Луньова, В. Польової, М. Шалигіна. Крім того, в український музикознавчий науковий обіг уведено поняття «духовна екзистенція» та «екзистенціальна семіотика» (Е. Тарасті). У контексті дослідження постмодерного та метамодерного художнього мислення розглянуто музичні реальності у творчості В. Польової та У. Бекірова. Зокрема, проаналізовані «Симург-квінтет», балет «Дзеркало. Сни, або Маленьке життя» В. Польової, камерна сюїта для струнних та три фортепіанних концерти У. Бекірова. Отримало подальший розвиток: дослідження інтертекстуальності, полістилістики, неофольклоризму, постмодерного та метамодерного явища «нової простоти», текстологічні проблеми музичної творчості; уточнено термінологічне значення понять «художня реальність» та «музична реальність». Результати дослідження. Звернення у дисертаційному дослідженні до інтерпретаційних аспектів обумовило застосовування композиторської і музикознавчої інтерпретацій для виявлення сутнісних рис феноменів художньої та музичної реальності, що дозволило проаналізувати творчість українських композиторів у широкому контексті. Розглянуто дискурсивність понять «художня реальність» та «художнє». Художня реальність розуміється як особливий вид естетичної довершеності; єдність ідеального та матеріального буття у їх цілісності, що обумовлено сутністю мистецтва та реалізується у мистецтві; це синтез першосмислів і першообразів з їх матеріально-чуттєвим втіленням у художньому образі, який є олюдненим. Музична реальність є однією з модифікацій художньої реальності. Виходячи зі специфіки музичного мистецтва, як цілісності об’єктивного фізично-акустичного («звучного») та суб’єктивного внутрішньо-психологічного («незвучного»), надано визначення музичної реальності. Це художнє вираження, формування смислів та образів якого відбувається: 1) під впливом першосмислів і першообразів, які знаходять свою чуттєво-предметну реалізацію на щаблі внутрішньої психологічної реальності композитора, що включає й ідеальну форму буття авторської свідомості; 2) у конкретних образно-символічних проявах у музичному творі; 3) у вигляді численних виконавських інтерпретацій, тобто єдності композиторського мислення та виконавського висловлення. З’ясовано, що в контексті концепції «відкритого твору» У. Еко музична реальність в процесі інтерпретування має смислову «розімкненість» та «відкритість» пізнання. Виходячи з цього, музична реальність розуміється як Текст, що несе певну інформацію та має три щаблі: 1) те, що говориться або «звучне»; 2) те, що може бути сказаним або «незвучне»; 3) «невимовний залишок» або «чиста реальність» (У. Еко), до якої прагнуть дотягнутися і композитор, і виконавець, щоб зрозуміти її повний смисловий зміст. З’ясовано, що музичний постмодерн продовжує традиції модерну, і на відміну від нього, не нехтує будь-якими традиціями. Виокремлено основні концептуальні ідеї музичного постмодерну. Дата реєстрації 2025-05-06 Додано в НРАТ 2025-05-06 Закрити