Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0825U002635, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії, 025, Музичне мистецтво

Дата захисту

Статус

Запланована

Назва роботи

Феномен «розширених» технік і «розширеного» фортепіано у просторі авангардного ансамблю

Здобувач

Головань Євгенія Андріївна,

Керівник Стахевич Олександр Григорович
Опонент Зима Людмила Вікторівна
Опонент Безбородько Олег Анатолійович
Опонент Коновалова Ірина Юріївна
Рецензент Єрьоменко Андрій Юрійович

Опис

У дисертації розглянуто основні проблеми втілення «розширених» фортепіанних виконавських технік і «розширеного» фортепіано в ансамблевій творчості українських, європейських та американських композиторів другої половини ХХ століття. Досліджено специфіку та складнощі сценічного втілення таких технік, проблеми розшифрування нотних позначень, практичного опанування навичок виконання експериментальних прийомів гри на фортепіано, а також нові підходи до авангардного ансамблевого виконавства. «Розширені» фортепіанні техніки проаналізовано як з позицій сучасної та романтичної виконавської традиції, так і в контексті пошуків розширення тембрових і звукових можливостей клавішно-струнних інструментів у процесі їх історичної еволюції. Виявлено закономірності у використанні експериментальних піаністичних технік упродовж усієї історії фортепіанного виконавства, а також різні підходи до їх практичного втілення. Окреслено найважливіші композиторські техніки й напрями авангарду другої половини ХХ століття в українській, європейській та американській музиці, стисло проаналізовано ансамблеві твори, що становлять найбільший інтерес у межах даного дослідження. Акцентовано увагу на спільному та відмінному в творчості композиторів-авангардистів, їх взаємовпливі та унікальних індивідуальних рисах. У першому розділі дисертації розглянуто термінологічні засади і відмінності понять «розширене» фортепіано та «розширені» техніки гри. Основний ракурс концентрується на обґрунтуванні цих термінів з точки зору практичного виконання. Визначено естетичні та соціальні складові авангарду як нового мистецтва ХХ століття. Здійснено спробу класифікації авангардної музики з точки зору виконавської практики з метою оперативного визначення кількості та складності технічних нововведень, а також з’ясування, наскільки швидко можливо вивчити й освоїти ці новації. Акцентовано увагу на найважливіших проблемах авангардного мистецтва, зокрема на об’єктивних критеріях якості, практичній реалізації та засвоєнні його досягнень, окреслено труднощі виконавського та слухацького сприйняття авангардних експериментів. Виявлено роль камерного ансамблю з фортепіано як експериментального чиннику в розвитку авангардних технік у другій половині ХХ століття. Здійснено короткий огляд композиторських технік і напрямів зазначеного періоду, визначено найважливіші з них у ракурсі модернізації фортепіанної та ансамблевої техніки. У другому розділі дисертації розглянуто фортепіано як об’єкт і суб’єкт композиторської творчості. Представлено історію розвитку та стислу характеристику клавішно-струнних інструментів, проаналізовано деякі конструктивні особливості цих інструментів, важливі для даного дослідження. Особливу увагу приділено модернізації фортепіано у XVIII–XX століттях, пошуку оптимальних конструктивних рішень і впровадженню новітніх винаходів, спрямованих на покращення звучання інструмента та розширення його тембрової палітри. Виявлено основні проблеми сценічного втілення ансамблевих творів, у яких використовуються «розширені» техніки, а також окреслено роль фортепіано в таких композиціях. Порушено важливі питання нюансування «розширених» фортепіанних технік, окреслено необхідність дослідження їхніх акустичних властивостей і визначення точної характеристики кінцевого результату. У третьому розділі дисертації здійснено інтерпретологічний аналіз авангардних ансамблевих творів за участі фортепіано Л. Грабовського, А. Караманова, В. Сильвестрова, Є. Станковича та узагальнено особливості використання «розширених» фортепіанних технік у камерно-ансамблевих творах цих композиторів. Подано стислий огляд розвитку української ансамблевої музики ХХ століття, окреслено її засадничі унікальні риси. Таким чином, у дисертаційному дослідженні вперше в українському мистецтвознавстві: 1.З’ясовано термінологічні засади і відмінності понять «розширене» фортепіано та «розширені» техніки гри. 2.Визначено естетичні та соціальні складові авангарду як нового мистецтва ХХ століття. 3.Виявлено роль камерного ансамблю з фортепіано як експериментального базису в розвитку авангардних технік у другій половині ХХ століття. 4.Розглянуто фортепіано як об’єкт та суб’єкт композиторської творчості. 5.Узагальнено особливості використання «розширених» фортепіанних технік в камерно-ансамблевих творах українських композиторів (на прикладі камерно-ансамблевої музики з фортепіано Л. Грабовського, А. Караманова, В. Сильвестрова, Є. Станковича).

Додано в НРАТ

2025-07-03