Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0825U002723, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії, 081, Право

Дата захисту

Статус

Запланована

Назва роботи

Порівняльно – правовий аналіз вирішення локальних військових конфліктів у сучасному світі: досвід для України

Здобувач

Тронько Олександр Олександрович,

Керівник Бережна Катерина Вікторівна
Опонент Легеза Євген Олександрович
Опонент Драган Олена Василівна
Рецензент Сачко Олександр Васильович
Рецензент Литвин Олена Петрівна

Опис

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». - Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, МОН України. - Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпро, 2025. Дисертацію присвячено правовому аналізу практичних аспектів вирішення локальних військових конфліктів в сучасному світі та їх порівннянню з метою їх обгрунтування та на цій основі розробки теоретичних положень, спрямованих на вирішення російсько – українського військового протистояння та підготовки практичних рекомендацій щодо застосування політико – правових та кримінально – правових механізмів як мирних засобів його вирішення і відновлення безпеки та миру. Запропоновано розуміння терміну «локальний військовий конфлікт» як ситуацію зіткнення між двома чи кількома суб’єктами міжнародних відносин (держав) з приводу задоволення своїх національних інтересів (потреб у безпеці, ідентичності, визнанні, участі, ресурсах), що ведеться в окремому районі з обмеженими цілями (державами, коаліціями держав, міждержавними об’єднаннями, суспільно – політичними рухами, організованими збройними угрупуваннями та інше) із використанням ними конвенційних, іррегулярних та асиметричних засобів, що передбачає комбінування ведення безперервних бойових дій регулярними збройними силами, парамілітарними збройними формуваннями, нерегулярними озброєними угрупуваннями; нівелювання норм міжнародного гуманітарного права та раніше укладених договорів одним із учасників протистояння; проведення інформаційних, електронних та кібероперацій; застосування енергетичного шантажу; вчинення терористичних актів; вжиття економічних санкцій та дипломатичної і політичної дистабілізації з метою задоволення своїх потреб в безпеці, ідентичності, а також своїх інтересів та цілей в глобальному геополітичному просторі. Визначено теоретичні домінанти мирних засобів вирішення локальних військових конфліктів. Запропоновано позицію, вдповідно до якої, вирішення локального військового конфлікту є вплив суб’єктів міжнародного права на ситуацію зіткнення, протистояння між двома чи кількома суб’єктами міжнародних відносин (державами) шляхом застосування політичних і правоввих засобів та методів з метою збереження, підтримки і відновлення миру. Означено чинники, що впливають на обрання мирних засобів вирішення локальних військових конфліктів. Чинниками, які найбільше впливають на обрання засобів вирішення локальних військових конфліктів є: участь у розв’язанні локального військового конфлікту авторитетних, нейтральних для конфліктуючих сторін посередників, які допомагають опонентам вирішити проблемну конфліктну ситуацію; ступінь схожості – різниці позицій між конфліктуючими сторонами щодо предмету конфлікту; наявність у конфліктуючих сторін обраноїстратегії поведінки в конфлікті – наявність розроблених можливих варіантів вирішення конфлікту; іншими чинниками є складність проблеми, що стала предметом конфлікту; політичні характеристики конфліктуючих сторін; схожість або відмінність уявлень конфліктуючих сторін щодо символів, які позначають перемогу або поразку сторін; наявність часу для з’ясування позицій і інтересів конфліктуючих сторін; рівність статусу опонентів; дотримання конфліктуючими сторонами певних принципів участі в конфлікті; відсутність залежності між сторонами. Наголошено, що реалізація мирного вектору впливу на конфлікт відбувається в рамках інституціалізації шляхом використання компромісу, консенсусу та співробітництва. Вказано, що у міжнародно – правовій доктрині мирні засоби вирішення міжнародних спорів поділяються на дипломатичні (політичні) та правові (судові). До дипломатичних належать переговори, добрі послуги, посередництво, обстеження та примирення, до правових – арбітраж і судовий порядок. Зауважено, що найбільш дієвим правовим засобом запобігання та вирішення локальних військових конфліктів є міжнародне право, згідно з нормами якого війна як засіб вирішення міжнародних проблем забороняється, а спірні питання пропонується залагоджувати лише мирним шляхом. Означено, що існують такі типи угод між конфліктуючими сторонами: угода про перемир’я, угода про врегулювання конфлікту, угода по розв’язання конфлікту. Зазаначено, що ООН встановлено способи мирного вирішення міжнародних спорів: проведення переговорів, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів, а також будь – які інші мирні засоби на вибір сторін. Встановлено, що головна роль у вирішенні міжнародних спорів мирним шляхом у межах міжнародної організації належить ООН, яка свою діяльність спрямовує на забизпечення миру та безпеки і реалізується на основі політичних заходів: превентивної дипломатії, миротворчості, підтримання миру, постконфліктного миробудівництва.

Додано в НРАТ

2025-07-07