Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0825U002901, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії, 051, Економіка

Дата захисту

Статус

Запланована

Назва роботи

Нова індустріалізація економіки України: теорія та методологія аналізу.

Здобувач

Поліщук Володимир Олегович,

Керівник Звєряков Михайло Іванович
Опонент Кузнєцова Марина Аркадіївна
Опонент Тарасевич Віктор Миколайович
Рецензент Патлатой Олександр Євгенович
Рецензент Несененко Павло Петрович

Опис

У дисертаційній роботі здійснено ґрунтовне дослідження трансформаційних процесів у світовій та національній економіці, які зумовлюють появу і становлення нового типу продуктивних сил. Обґрунтовано, що сучасний етап економічного розвитку потребує переосмислення індустріалізації не просто як історичного явища минулого, а як об’єктивного процесу, що розгортається в нових формах у контексті глобальних технологічних змін. Неоіндустріалізація трактується як друга фаза індустріального розвитку, яка логічно продовжує першу. Якщо результатом першої фази стало широке впровадження електрифікації, то друга пов’язана із якісним переходом до системної автоматизації, цифровізації та роботизації виробництва. У роботі запропоновано альтернативне трактування неоіндустріалізації не як ізольованого етапу, а як глибокої трансформації технічного та соціально-економічного базису, що зумовлює появу нових форм організації виробництва, праці та управління. Зокрема, досліджено зміну технічного устрою сучасної економіки, в межах якої класична триланкова структура «двигун – передавальний механізм – людина» трансформується в нову — «двигун – механізм – автоматична система управління – людина». Показано, що в цій новій конфігурації суттєво змінюється роль людини у виробничому процесі: вона дедалі менше виступає як безпосередній виконавець фізичної праці й дедалі більше — як елемент, що забезпечує загальне управління та контроль за автоматизованими процесами. Критично проаналізовано постіндустріальну парадигму, яка домінує у сучасному економічному мисленні та практиці формування економічної політики, зокрема у сфері післявоєнного відновлення України. Доведено, що дана парадигма має суттєві методологічні вади і не здатна забезпечити науково обґрунтовану стратегію модернізації економіки. Особливу увагу приділено концепції «четвертої промислової революції» К. Шваба, яка, попри свою популярність, не має достатнього теоретичного підґрунтя для аналізу системної модернізації промисловості. Вказано на описовий характер цієї концепції та її неспроможність пояснити сутність і закономірності процесів нової індустріалізації. Важливе місце у дослідженні посідає вивчення специфіки соціально-економічного розвитку України. Зокрема, виявлено, що однією з ключових системних проблем, яка унеможливлює реалізацію традиційних моделей трудомісткого виробництва, є демографічна криза. На цьому тлі обґрунтовано необхідність створення так званих «безлюдних» виробництв — високотехнологічних, комплексно автоматизованих виробничих систем, здатних функціонувати за мінімальної участі людини. Запропоновано розглядати створення таких виробництв як ключовий пріоритет нової державної промислової політики в умовах післявоєнного відновлення. Розширено уявлення про національну економічну модель, зокрема доведено, що в Україні так і не сформувався повноцінний промисловий капіталізм. У роботі висунуто тезу про наявність глибинного розриву між генетичною основою економіки — товарно-ринковою, та структурною — капіталістичною. Саме цей розрив породжує інституційну нестабільність і гальмує індустріальну модернізацію. На цій основі обґрунтовано необхідність свідомого формування державно-капіталістичної моделі розвитку, що передбачає активну участь держави у формуванні промислової політики, координації капіталовкладень, технологічного оновлення та розвитку виробничої інфраструктури. Проаналізовано дію економічних законів капіталізму в контексті управління неоіндустріальними процесами, з особливою увагою до закону циклічності. Розкрито, що промисловий цикл є механізмом періодичного оновлення основного капіталу, який дозволяє технічному прогресу реалізовуватися в межах економічної системи. Удосконалено методологічний підхід до розуміння циклічного розвитку не як загрози, а як необхідного інструменту відновлення техніко-економічної бази. Наголошено, що в Україні технологічна база для запуску циклічного оновлення не була створена, насамперед через тривале домінування неоліберальної моделі, що обмежує можливості державного втручання у стратегічні галузі. У дисертації також сформульовано концепцію неоіндустріального цільового орієнтиру як альтернативи постіндустріальному сценарію. Показано, що такий орієнтир має стати основою комплексної стратегії відбудови та розвитку національної економіки після завершення воєнних дій. Визначено, що лише цілеспрямована програма керованої неоіндустріалізації, яка ґрунтується на поєднанні державного управління та ринкових механізмів, спроможна забезпечити довгострокове економічне зростання, подолання деіндустріалізації та зміцнення економічного суверенітету України.

Додано в НРАТ

2025-07-11