Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0825U003348, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії, 033, Філософія

Дата захисту

07-08-2025

Статус

Захищена

Назва роботи

Формування філософських традицій Києво-Могилянської академії 1632–1753 років крізь призму освітніх траєкторій її професорів.

Здобувач

Федяй Микола Андрійович,

Керівник Симчич Микола Васильович
Опонент Довга Лариса Михайлівна
Опонент Посохова Людмила Юріївна
Опонент Кисельов Роман Євгенович
Рецензент Білодід Володимир Дмитрович

Опис

У дисертації досліджено формування філософських традицій Києво-Могилянської академії у XVII–XVIII століттях з перспективи походження, освіти, студентських мандрівок та викладацької кар’єри її професорів. Показано, що в цьому контексті Академія постає як складова ширшого європейського інтелектуального дискурсу, де здобуте на Заході знання та використання джерел католицьких авторів, у поєднанні з локальними особливостями, визначало специфіку викладання філософії. У дисертації уточнено перелік професорів філософії, які викладали в Києві з часу заснування Колегіуму в 1632 році до 1753 року, коли відбулися значні зміни у викладанні та змісті лекцій. Спираючись на широке коло рукописних і друкованих джерел латинською, церковнослов’янською, староукраїнською, польською, німецькою, італійською та російською мовами, зокрема навчальні курси, диспути, університетські матрикули, панегірики, проповіді тощо, автор реконструює походження, освіту, викладацьку й церковну кар’єру київських професорів. Особливу увагу приділено їхнім студентським мандрівкам як ключовому чиннику трансферу філософського знання із Заходу до Києва. З огляду на інституційну тяглість, академічну мобільність та використання спільних джерел у навчальних курсах, виокремлено чотири основі філософські традиції в окреслений період. Перша традиція склалася на етапі формування філософського викладання в Києві в 1630–50-х роках. Встановлено, що філософію почали викладати вже з 1632 року, а перші викладачі були тісно пов’язані з православною спільнотою Вільнюса, звідки вони походили та де отримали освіту. Саме віленські студенти, запрошені до Києва Могилою, обіймали професорську кафедру в той час. На основі збережених лекційних студентських записів, проповідей, полемічних творів та інших джерел реконструйовано зміст філософського курсу перших десятиліть існування Колегіуму. Виявлено залежність цих курсів від підручників католицьких авторів різних орденів, а також використання найсучасніших на той час текстів. Доведено, що за сприяння Петра Могили Колегіум був забезпечений актуальною навчальною літературою, а викладачі, маючи вибір, не трималися єдиної філософської школи. Друга традиція домінувала в 1684–1706 роках – періоді, коли більшість професорів філософії Київської академії здобували освіту в єзуїтських академіях Речі Посполитої, зокрема у Львові, Любліні, Познані, Ярославі, Вільнюсі та інших містах. Показано, що всі вони були учнями єзуїтських викладачів, а дехто з них заради навчання переходив в унію. Ставши професорами в Академії, ці викладачі спиралися у своїх філософських і теологічних курсах на католицьких, насамперед єзуїтських, авторів. Завдяки цьому трансферу знання з католицьких академій Речі Посполитої, києво-могилянську вченість наприкінці XVII – початку XVIII століття сучасники сприймали як запозичену чи навіть украдену в католиків. Окрему увагу присвячено Теофану Прокоповичу – найяскравішій фігурі серед професорів філософії початку XVIII століття. Докладно реконструйовано його освітню біографію, що охоплює Київ, Володимир, Рим (Collegio Greco), повернення на батьківщину та викладання в Академії. Показано, що заради навчання на Заході від став уніатом та здобув ступінь магістра філософії у єзуїтів у Римі. Однак, на відміну від своїх київських колег, які вдавалися до подібних освітніх маршрутів, він розчарувався у католицькій науці й Церкві та втік з Рима. Повернувшись до Києва та розпочавши викладати, він все ще спирався на підручники католицьких, але не єзуїтських авторів у своєму філософському курсі. Цим він започаткував нову традицію в Академії, яка позначилася відходом від єзуїтсько-польської моделі викладання. Водночас у його філософському курсі ще не проявляються виражені німецькі протестантські впливи – вони з’являться пізніше, у його теологічному курсі. Четверта традиція побутувала в період 1711–53 років, коли викладачі філософії дедалі рідше вирушали на навчання на Захід, а Академія почала формувати власний викладацький корпус на основі внутрішньої підготовки. Проаналізовано біографії викладачів філософії цього часу. Показано, що філософія дедалі більше покладається на повторення, консервацію, внутрішню спадкоємність. З одного боку, викладачі зберігали структуру курсів, запозичену з єзуїтських колегіумів Речі Посполитої, з іншого – використовували друковані підручники католицьких авторів, насамперед з паризького середовища Сорбони. На основі текстуального аналізу уперше встановлено низку джерел, з яких черпали київські професори першої половини XVIII століття, та продемонстровано, як вони використовували їх при складанні власних курсів, що може також проливати світло на історію читання в той період. Продемонстровано, що через зменшення академічної мобільності, обмеження доступу до сучасної літератури та поступову інтеграцію Києва в російський імперських простір, могилянські професори часто диктували своїм студентам застаріле філософське знання.

Дата реєстрації

2025-08-08

Додано в НРАТ

2025-08-08