Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U003731, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 15-10-2025 Статус Захищена Назва роботи Оперні амплуа сопрано в європейському мистецтві XVII–XIX століть: інтерпретологічний аналіз Здобувач Янь Сихань ..., Керівник Шаповалова Людмила Володимирівна Опонент Антонова Олена Григорівна Опонент Жишкович Мирослава Андріївна Рецензент Романюк Ірина Анатоліївна Рецензент Бєлік-Золотарьова Наталія Андріївна Опис У дисертації представлено дослідницьку концепцію вокального виконавства як когнітивну проблему на матеріалі мистецтва сопрано. Співак і його голос постають в ній як первісна онтологічна ознака вокального мистецтва, креативна сила актуальної комунікації, тоді як осердям всієї системи музичної творчості слугує музичне мислення — специфічний раціонально-духовний процес вокаліста і водночас «механізм» його реалізації в професійній діяльності. Метафізичний акт ототожнення Буття та Мистецтва через суб’єкта вокальної творчості (співачки) та духовноестетичне задоволення від співу, співпереживання голосу, що звучить та сприймається як знаменник трансцендентної Краси в оперному жанрі. Константні функції співацького «мислення голосом» – семантична, рецептивно-сугестивна, перформативна (сценічна візуалізація образу в просторі театральної дії), символічно-пізнавальна – взаємодіють у часопросторі оперної вистави разом з когнітивною (розумово-усвідомленою) діяльністю. Таким чином, дисертації домінує інтерпретативний підхід до вивчення співацької діяльності з позицій виконавської когнітивістики. Вивчення мистецтва сопрано в контексті оперної традиції Західної Європи ХХ століття китайськими дослідниками передбачає не лише історичний інтерес, а й методологічний – для розуміння повноти картини культурної глобалізації, розуміння тенденцій творчої практики в цілому. Існують проблеми, які мають загальне значення для всіх співацьких спеціалізацій, особливо в царині вічно актуальної 400-річної оперної класики. Також в оперній інтерпретології (напрям сучасної музичної науки) недостатньо представлена системно-діяльнісна аналітика «зіркових» сопрано європейського/світового рівня ХХ–ХХІ століть, включно з напрямом Historically Informed Performance. Отже, актуальність теми спричинена: • дослідницькою увагою до новітньої історії жіночих амплуа в європейській оперній традиції, їх мистецькою значущістю в «пантеоні» сучасної виконавської класики; • недостатнім рівнем висвітлення індивідуальної творчості видатних сопрано, життєдіяльність яких складає ненаписану ще антологію оперної практики ХХ–ХХІ століть; • підвищеною активізацією співачок до саморефлексії своєї творчості на тлі суспільного інтересу до мистецтва сопрано в сучасному та оперному (концертному) виконавстві. Мета дослідження – на ґрунті інтерпретологічного аналізу жіночих амплуа в творчості видатних співачок минулого та сучасності з’ясувати типологічні процеси мистецтва сопрано як феномена новоєвропейської традиції ХVII–ХІХ століть. Об’єкт дослідження – оперне мистецтво Західної Європи XVII–XIX століть; предмет – амплуа сопрано в історичній репроспективі та виконавській практиці XХ–XXІ століть. Новизна отриманих результатів полягає в тому, що в українському музикознавстві феномен високого жіночого голосу сопрано вперше: – набув осмислення як предмет музичної когнітивістики, що вивчає функціональні закони мислення, та інтерпретології, яка звертається до індивідуальності музиканта-виконавця; – визначений через парадигматику оперних амплуа видатних представниць сопранового співу в контексті виконавської практики ХХ–ХХІ століть. У дисертації обґрунтовано когнітивний підхід до розуміння специфіки мистецтва сопрано серед інших співацьких типів; становлено етапи розвитку вокальних типів сопрано з урахуванням педагогічних, фізіологічних, естетичних і соціокультурних чинників; здійснено міждисциплінарний аналіз сопранових амплуа в європейській оперній традиції XVII–XIX століть від виконавського універсалізму до спеціалізації. Як наслідок розкрито роль типологізації жіночого сопрано як явища європейської оперної класики через зміни естетичних пріоритетів, театрально-інституційних вимог минулого та почасти сьогодення; визначені типи любовної чуттєвості в сценічному часопросторі опери у вигляді двох типів сенситивностей: від’ємної та доповненої, що пов’язані онтологічним критерієм «повнота / порожнеча» і активно розкривають свою присутність в образних амплуа сопрано. Уточнено: поняття універсалізму й спеціалізації в історичному розвитку bel canto та системи Fach. Отримало подальший розвиток:поняття «реверсивного універсалізму» як прояв подолання фахових обмежень в мистецтві сопрано. Дата реєстрації 2025-09-22 Додано в НРАТ 2025-09-22 Закрити