Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0825U003909, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії, 025, Музичне мистецтво

Дата захисту

03-12-2025

Статус

Запланована

Назва роботи

Оперна культура Китаю останньої третини ХХ – початку ХХІ століть: тенденції розвитку

Здобувач

Го Чанлу --,

Керівник Рощенко Олена Георгіївна
Опонент Маркова Олена Миколаївна
Опонент Уманець Ольга Віталіївна
Рецензент Польська Ірина Іллівна
Рецензент Воскобойнікова Юлія Василівна

Опис

Дисертацію присвячено дослідженню тенденцій розвитку оперної культури Китаю останньої третини ХХ – початку ХХІ століть. Запропоновано авторське визначення поняття «оперна культура» в дискурсі сучасної оперології. Надано періодизацію історії оперної культури Піднебесної та розглянуто Великий оперний театр як її артефакт. Здійснено аналіз сценічних постановок європейських опер у Національному театрі виконавських мистецтв у Пекіні. У розділі 1 «Оперна культура Китаю як універсалія оперології» розкрито категоріальну сутність, змістовий обсяг поняття оперної культури як універсалії оперології. Зазначено, що оперна культура як універсалія оперології охоплює всі аспекти буття опери і оперної справи, має гноселогічну і онтологічну функції, володіє хроно-топологічним змістом. Усвідомлення сутності і специфіки оперної культури у множині проявів і підходів до її аналізу знайшло відображення в утворенні системи наукових напрямів загальної оперології, до структури якої входять: оперна жанрологія, міфооперологія (уведена до музикознавства О. Рощенко); оперна сюжетологія (обгрунтована Ван Лунчуань); виконавська оперологія (розроблена Чен Ке); оперна емоціонологія (визначена Дай Тяньсян); синологічна оперологія, скерована на осмислення оперної сфери Китаю; культурологічна оперологія, націлена на вивчення артефактів оперної культури. Багатовекторність наукових напрямів, що складають оперологію на сучасному етапі, дозволяє системно вивчати оперну культуру та її об‘єкти на основі застосування різних методологічних підходів. Осмисленню змісту і обсягу поняття «оперна культура» сприяла систематизація таких категорій оперології, як опера, оперне мистецтво, оперна творчість, оперна поетика, музичний театр, оперний театр. Простежено шляхи історичного формування та динаміку еволюції китайської традиційної опери та китайської опери європейського типу. Виокремлено дооперний та три періоди оперної культури – доба Мін, епоха Цін і новітня доба (з 1912 р. по теперішній час). З дооперним періодом убачено генезис оперної культури, проявлений в сакрально-релігійних формах шаманізму, прадавніх театральних жанрах, сюжетах і сюжетних мотивах, принципах акторської гри, ознаках музичних форм і жанрів (циклічна організація арій цюй; танцювальна сюїта зі співом дацюй; вокальні цикли чжуаньци; юаньська драма цзацзюй як прообраз властивого китайській традиційній опері синтезу мистецтв). В епоху Мін (1368 – 1644) розпочався перший період в історії китайської опери, відзначений появою історично першої традиційної опери в Піднебесній – куньшаньської музичної драми, що успадкувала основи юаньських цзацюй, базується на класичних театральних сюжетах, збереженні ролі традиційних масок-амплуа, образу «доброчесної жінки», формуванні структури оперного оркестру. Другий період в історії китайської оперної культури – епоха Цін (1644 – 1912) – пов‘язаний із появою регіональних традиційних музичних драм (шаосінської, хебейської, хенанської, хуамейської, пекінської), оновленням сюжетної складової (уведення образів «героїв свого часу»). Підкреслено, що передумовою розквіту пекінської опери постала інтеграція і «пекінізація» інших місцевих народно-оперних традицій. Відзначено взаємодію новацій у тлумаченні оперних сюжетів (відтворення історичних подій, уведення нових типів героїв) зі збереженням традицій (мотиву дива і принципу циклізації ліричних арій цюй) Підкреслено вплив чжуаньци на жанрову структуру і драматургію традиційної китайської опери та відзначено семантичну роль драматичних п‘єс доби Юань як джерела класичних національних сюжетів для китайської опери майбутнього, які увійшли до її структури у вигляді «готових форм». Третій період в еволюції китайської оперної культури (з 1912 р.) охоплює чотири етапи. Перший етап (1920 – 1930 рр.) пов‘язаний з проникненням західних традицій і закладенням передумов розвитку майбутньої опери; другий (1940 – 1960 рр.) – з формуванням «нової опери», в якій традиційні китайські мелодії сполучалися з сучасним вербальним текстом і сюжетом, відбувалася взаємодія національної оперної моделі з властивостями європейської опери; упродовж третього етапу (1970 – 1980 рр.) відбулося відродження оперної культури після кризи, зумовленої «культурною революцією»; сутність четвертого етапу (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) визначає долучення китайської оперної культури до світового театру. Доведено, що загальний зміст шляхів розвитку оперної культури упродовж третього історичного періоду простежується в динаміці від проникнення західних традицій – до формуванням «нової опери», від першого розквіту національнної опери – до кризи жанру упродовж «культурної революції», від національного відродження – до долучення до світового театру.

Дата реєстрації

2025-10-10

Додано в НРАТ

2025-10-10