Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0826U000112, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

09-01-2026

Статус

Запланована

Назва роботи

Формування гуманітарної безпеки держави шляхом соціально-політичного прогнозування в освіті

Здобувач

Синьогуб Ігор Олександрович,

Керівник Бойко Анжела Іванівна
Опонент Самчук Зореслав Федорович
Опонент Муляр Володимир Ілліч
Рецензент Астапова-Вязьміна Олена Ігорівна
Рецензент Кретов Павло Васильович

Опис

Дисертаційне дослідження присвячене концептуалізації соціально-політичного прогнозування в освіті в контексті магістральних векторів суспільно-політичного розвитку. У дисертації розглядаються теоретико-методологічні, концептуальні, метатеоретичні, аксіологічні й інформаціологічні виміри впливу соціально-політичного прогнозування в освіті на безпековий простір і суспільний розвиток держави. Особлива увага приділяється визначенню філософських засад соціально-політичного прогнозування в освіті, а також його розгляду як складника й детермінанти безпекового гуманітарного простору держави. Використовуючи історико-філософський, культурологічний, онтологічний та екзистенційний, метатеоретичний підходи, а також теоретичні методи історико-культурного, поняттєво-філософського аналізу, феноменологічний, герменевтичний, соціологічний, політологічний, діалектичний, метафізичний, аналізується соціально-політичне прогнозування в освіті та його концептуалізація у сучасному філософському дискурсі. Запропоновано авторське уявлення про соціально-політичне прогнозування в освіті як онтологізуючий соціально-політичний феномен, який є запорукою гуманітарної безпеки держави. Доведено, що соціально-політичне прогнозування в освіті як вагомий складник і водночас умова безпекового простору держави є значущим фактором впливу на вектор трансформацій політичної, культурної та економіко-технологічної сфер людської діяльності і не може бути розглянутий в межах вузькоспеціальної проблематики соціології чи політології поза контекстами власне філософської проблематики і зокрема політичної, соціальної філософії, філософської антропології, філософії інформації, теорії державного управління, сучасних економічних теорій тощо. Розгляд філософсько-історичних джерел гуманітарної безпеки дозволяє зробити висновок про те, що позірно широка концептуалізація цього поняття певною мірою або розмиває його зміст до всього розмаїття соціально-політичних смислів, або зводить до кваліметрично окреслених ознак соціологічної чи політологічної дескрипції соціально-політичної реальності. Укоріненість концепту гуманітарної безпеки у філософській традиції Заходу простежена від текстів античної класики (Платон, Аристотель) через елліністичну, середньовічну соціальну політичну думку до новочасової, просвітницької традицій, німецької класичної філософії та модерної філософської і соціально-політичної думки ХХ-ХХІ стт. Це дало можливість стверджувати необхідність філософської візії поняття безпеки як категорії, пов’язаної з категоріями простору, межі, цілого, частини, а також фундаментальними онтологічними, етичними й соціальними категоріями блага, повноти, форми, справедливості, свободи. Прослідковано, що в концептуалізації поняття безпеки від давніх часів до ХХ ст. відбувається взаємодія і поєднання кількох тенденцій, які можна умовно визначити як етатистсько-державницьку, соціально-психологічну та екзистенційну, які генерують власні дескрипції та дефініції безпеки, безпекові форми й модуси, уявлення про структури безпеки в межах людського життєсвіту, середовища й соціальності. Поняття гуманітарної безпеки має бути опертим саме на філософську категорію безпеки і як таке апелювати до засадничих філософських цінностей, спільних для всього людства як на рівні розуміння, так і на рівні оцінювання, насамперед таких як блага й безпеки. Близькі до них і пов’язані з ними категорії свободи й справедливості уже не є таким и універсальними, оскільки можуть набувати різних інтерпретацій залежно від філософських чи ідеологічних настанов, прийнятих людьми й спільнотами Безпеку розглянуто не конче як соціальну чи політичну, а швидше як онтологічний вимір людських потреб, який обумовлює онтологізуючу діяльність людини як її самоздійснення та самореалізацію. З’ясовано, що розгляд безпеки виключно як вузькотлумаченої інтенції психіки, психологічно є контрпродуктивним і нерелевантним, оскільки зводить людський світ до сфери інстинктивно зумовленої діяльності, дозволяючи інтерпретувати людину як неусвідомленого агента еволюції. Поведінкові патерни людини не зводяться до забезпечення фізіологічної безпеки чи психологічного комфорту. Питання екзистенційної безпеки в епоху загроженості самого принципу антропоцентризму та гуманістичних моделей культури набуває виразно онтологічних рис і тому проблеми довіри, пов’язані з постанням суспільств ризику, що стосується насамперед взаємодії між людьми, визначають також і проблеми безпеки. Виснувано, що екзистенційна безпека нерозривно пов’язана з інформаційною і в цьому контексті людська діяльність як процес, а не її результати мають бути об’єктом першочерговою уваги, що знову ж таки повертає нас до проблематики соціальної взаємодії, політичного управління, соціальної комунікації.

Дата реєстрації

2026-01-15

Додано в НРАТ

2026-01-15