Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U000174, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 23-01-2026 Статус Запланована Назва роботи Історія козацтва в XVI ст. у польській історіографії 1863 – 1939 років Здобувач Кантор Марко Семенович, Керівник Ільницький Василь Іванович Опонент Кобута Степан Йосифович Опонент Голик Роман Йосипович Рецензент Лазурко Лідія Миколаївна Рецензент Стецик Юрій Орестович Опис Кантор М. С. Історія козацтва в XVI ст. у польській історіографії 1863 – 1939 років. – Кваліфікаційна робота на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 «Історія та археологія». Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Дрогобич, 2026. Доведено, що історія українського козацтва від його зародження і до кінця XVI ст. викликала значний інтерес у польських науковців, що працювали у період 1863 – 1939 рр. Дослідження польськими істориками історії українського козацтва розвивались в останній третині ХІХ та першій третині ХХ ст. під значним впливом глибоких політичних змін у регіоні Центральної та Східної Європи і становища польського народу й у контексті ґрунтовної трансформації теоретично-методологічної сторони наукових досліджень. Значне зацікавлення польських науковців історією козацтва також зумовлювалося пожвавленням і загостренням міжнаціональних відносин польського й українського народу, коли як вчені, так і пересічні поляки шукали в історії пояснення та відповіді на різноманітні складні й неоднозначні проблеми сучасності. Рання історія українського козацтва від його зародження й до кінця XVI ст. стала однією із ключових проблем польських досліджень історичної україніки, адже саме у вивченні проблем ґенези та складання козацтва і різноманітних явищ його існування й польсько-козацьких відносин історики намагались простежити витоки майбутніх подій як у вкрай важливому для долі Речі Посполитої XVII ст., так і навіть у ХХ ст. Встановлено, що у дослідженнях історії українського козацтва першої половини XVI ст. польські історики ключове значення у його формуванні намагалися відшукати у впливах та цілеспрямованій діяльності польськолитовської держави, польської культури та самих представників польського народу. Тому головні акценти робились на організаційних заходах різних старост та місцевих посадовців польсько-литовської держави, що часто використовували козаків для оборони прикордонних українських територій від нападів татар, й здійснення у відповідь походів на терени Османської імперії та Кримського ханства. З’ясовано, що історія українського козацтва у другій половині XVI ст. викликала зацікавлення польських істориків у контексті вивчення різноманітних проблем як внутрішнього життя польсько-литовської держави, так і при дослідженні зовнішньополітичних подій. Розглядаючи події різноманітних козацьких походів на турецькі й татарські володіння, науковці виділяли діяльність князя Дмитра Вишневецького, якого показували частково як продовжувача справ попередніх великокнязівських старост на українському прикордонні, а частково як самостійного політичного гравця. Визначено, що одне із ключових місць у польських козакознавчих дослідженнях займала історія створення перших реєстрів козацького війська. Актуальним звернення до цієї проблематики було у контексті вивчення інтелектуалами проблем об’єднання різних народів польсько-литовської держави в єдиній унійній державі й через формування ними постулатів т. зв. «Ягеллонської ідеї». Особливо активно такі ідеї пропагували уже в міжвоєнний період історики, що були прихильні до політичного табору Ю. Пілсудського, у середовищі якого набули популярності концепції побудови федерації з різних народів, згуртованих в єдину політичну націю. Польські історики здебільшого бачили ідею заснування реєстрового козацтва вислідом королівської політики щодо спроби зупинити самовільні козацькі походи на турецькі володіння, тому з-поміж причин створення козацького реєстру на перше місце ставили потреби влади взяти козаків під свій контроль. Натомість використання військової сили козаків на службі держави здебільшого бачилось уже другорядною метою королівської влади. Особливу увагу дослідники приділяли реформам короля Стефана Баторія й наданню ним козацтву низки прав та привілеїв. Для вчених важливим було встановити підстави, на яких оформилась т. зв. «Баторіанська легенда» про створення із козацтва привілейованої військової верстви, що слугувала доказом козаків у їхній пізнішій боротьбі за власні права. Чимало істориків стверджували про уявний характер особливого статусу козацтва, який вони бачили наслідком привілеїв Баторія, й цим заперечували претензії козаків на особливе місце у суспільстві Речі Посполитої. Це, зі свого боку, давало підстави дослідникам ставити під сумнів й розглядати як звичайні заколоти та злочинну діяльність усі наступні козацькі повстання кінця XVI та XVII ст., спричинені боротьбою за власні права. Ключові слова: історіографія, історичне джерело, концепція, польська історична наука, українське козацтво, історична школа, ідеологія, стереотип, історичний міф. Дата реєстрації 2026-01-26 Додано в НРАТ 2026-01-26 Закрити