Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U000672, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту Статус Запланована Назва роботи "Україна і Турецька Республіка: еволюція міждержавних відносин (1991–2021 рр.)" Здобувач Танавський Ігор Павлович, Керівник Федорів Ірина Олегівна Опонент Саган Галина Василівна Опонент Грубінко Андрій Васильович Рецензент Прийдун Степан Васильович Рецензент Древніцький Юрій Романович Опис Дисертація присвячена комплексному історичному аналізу становлення та розвитку міждержавних відносин України і Турецької Республіки впродовж 1991–2021 рр. У роботі досліджено політичні, безпекові, економічні та гуманітарно-культурні аспекти співпраці, визначено ключові етапи трансформації двостороннього партнерства, з’ясовано його внутрішні та зовнішні чинники. Актуальність теми зумовлена глибинними змінами регіональної безпекової архітектури Чорноморського басейну, зростанням геополітичної нестабільності та формуванням нових конфігурацій міжнародної взаємодії у Євроатлантичному просторі. Українсько-турецькі відносини у зазначений період розвивалися в умовах постбіполярної трансформації, розширення НАТО та ЄС, а також в контексті агресивної політики Російської Федерації, що істотно вплинуло на характер і динаміку партнерства. Наукова новизна дисертації полягає у комплексному підході до аналізу трансформації двосторонніх відносин у 1991–2021 рр. та обґрунтуванні закономірностей формування стратегічного партнерства. Практичне значення роботи визначається можливістю використання її результатів у наукових дослідженнях, освітньому процесі та у практиці формування сучасної зовнішньої політики України. Історіографічний аналіз засвідчив еволюцію наукового осмислення проблематики – від перших описових досліджень 1990-х рр. до сучасних міждисциплінарних підходів, які інтегрують інструментарій політичної історії, міжнародних відносин, економічного аналізу та безпекових студій. Водночас встановлено фрагментарність наукового знання, що проявляється у переважанні секторальних досліджень над комплексними синтетичними працями. Це зумовило необхідність системного переосмислення еволюції двосторонніх відносин у довготривалій ретроспективі. Джерельну базу дослідження становить широкий комплекс офіційної міжнародно-правової документації: міждержавні договори, міжурядові угоди, спільні декларації, протоколи засідань комісій, матеріали міністерств закордонних справ, статистичні дані, аналітичні звіти міжнародних організацій. Систематизація джерел дозволила виокремити політико-дипломатичний, безпеково-оборонний, економічний, транспортно-енергетичний та гуманітарний блоки співпраці. Використання принципів історизму, об’єктивності та наукової верифікації забезпечило реконструкцію механізмів формування зовнішньополітичного курсу сторін і практичних результатів їх взаємодії. Методологічну основу роботи становлять системний, історико-порівняльний та проблемно-хронологічний підходи. Застосовано методи контент-аналізу, дискурс-аналізу, елементи політичної та економічної статистики, що дало змогу простежити структурну динаміку партнерства й визначити його якісні трансформації. У дослідженні доведено, що у 1991–2004 рр. відбулося формування правових та інституційних засад співробітництва, окреслення спільних інтересів у Чорноморському регіоні та започаткування механізмів політичного діалогу. Період 2005–2013 рр. характеризувався поступовою інституціоналізацією відносин, розширенням нормативної бази та активізацією військово-політичної координації в межах регіональних ініціатив. Водночас партнерство зберігало прагматичний характер, що визначалося відмінностями стратегічних пріоритетів Києва та Анкари. Події 2014 р. стали якісним рубежем трансформації відносин. Анексія Криму та мілітаризація Чорноморського регіону актуалізували спільні безпекові інтереси й стимулювали розвиток оборонно-технічного співробітництва. Туреччина, дотримуючись політики «активного нейтралітету», поєднувала підтримку територіальної цілісності України з прагматичним балансуванням у відносинах із РФ. Водночас було започатковано стратегічні проєкти у сфері військових технологій, що підвищили рівень взаємної довіри та взаємодоповнюваності оборонних потенціалів. Економічна співпраця еволюціонувала від переважання неформальних торговельних практик 1990-х рр. до розбудови інституційно оформленого партнерства з перспективою створення зони вільної торгівлі. Розширення інвестиційної взаємодії, участь у транспортно-логістичних та енергетичних проєктах посилили стратегічну значущість економічного виміру відносин і сприяли формуванню альтернативних регіональних маршрутів співробітництва. Гуманітарний вимір набув особливого значення у формуванні атмосфери довіри. Розвиток культурної дипломатії, освітніх програм, міжуніверситетських контактів і підтримка кримськотатарської спільноти сприяли зміцненню міжсуспільних зв’язків та формуванню позитивного образу партнерства. У висновках доведено, що українсько-турецькі відносини упродовж трьох десятиліть трансформувалися з формального дипломатичного діалогу у багатовимірне стратегічне партнерство. Їх еволюція визначається поєднанням політичної довіри, безпекової взаємодії, економічної взаємозалежності та гуманітарної інтеграції. Українсько-турецьке партнерство постає як динамічна система багаторівневої взаємодії, що розвивається під впливом внутрішніх реформ і глобальних геополітичних процесів. Дата реєстрації 2026-03-26 Додано в НРАТ 2026-03-26 Закрити