Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U000680, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту Статус Запланована Назва роботи Соціокультурні та екзистенціальні виміри самотності сучасної людини Здобувач Ільїн Іван Юрійович, Керівник Заблоцький Віталій Петрович Опонент Добродум Ольга Вікторівна Опонент Малімон Віталій Іванович Опонент Ковтун Наталія Михайлівна Рецензент Гончаренко Катерина Сергіївна Опис Дисертаційне дослідження «Соціокультурні й екзистенціальні виміри самотності сучасної людини» комплексно аналізує феномен самотності враховуючи трансформаційні аспекти сучасного буття, що виражені в радикальних змінах цивілізації ХХ-ХХІ ст.: цифровізація, засилля соціальних мереж, які є новим паноптикумом, новій етиці та моралі, що дозволяє скасовувати інтелектуалів, героїзовувати злочинців та керувати сучасною людиною за допомогою нових засобів влади – трендів, екзаменів та «культури скасування». Актуальність дослідження зумовлена тим, що класичних інтерпретацій самотності (психологічні, соціологічні чи антропологічні) не вистачає для сучасного грунтовного пояснення причин відчуження сучасної людини, бо цифрова доба привела за собою засилля трендів та симулякрів, панування культури скасування та романтизацію злочинності. В роботі досліджується парадоксальний феномен: прагнучи комунікації, сучасна людина дедалі наражається на екзистенціальну самотність. Сучасна людина втрачає не лише приватність, але і свободу слова, автономію й здатність до справжньої суб’єктності. У дослідженні обґрунтовується, що соціальні мережі, які першопочатково повинні були стати новою ареною для конструктивного діалогу між людьми, перетворилися на форму паноптикому, де кожен суб’єкт водночас є наглядачем і об’єктом контролю (як і описував паноптикум М. Фуко в своїй роботі «Наглядати й карати»). В роботі доведено, що причиною самотності є поєднання технологічних, соціокультурних та владних механізмів впливу, де створюються нові ієрархії, а людина фактично займається втечею від свободи. Автор приділив увагу феноменам «культури скасування» та агресії натовпу, що спричиняють маргіналізацію інтелектуалів, ведуть до знецінення гуманістичних цінностей та формування нових типів вигнанців ХХІ ст. - «самітників» у паноптикумі та соціальний середі. Автором запропонований термін «особистісна неприязнь соціальної мережі». Серед проблемних аспектів самотності проаналізовані: нав’язування трендів як інструменту влади, формування поведінкових алгоритмів, а також механізми героїзації злочинців-самітників і героїзації воєнних злочинів, що впливають на масову свідомість та підміняють основи моралі та етики. В історико-філософській частині дослідження автор простежує еволюцію інтерпретацій поняття самотності від античності до епохи постмодернізму. Робота систематично показує, що самотність завжди мала контраверсійні оцінки: Платон вважав самотність втратою цілісності, стоїки – єдиним шляхом до стійкості та цілісності, Петрарка вважав самотність необхідністю сучасної йому людини, модерністи розривали зі світом за допомогою самотності, а постмодерністи бачать відчуження сучасної людини у зв’язку з пануванням цифрових технологій та соціальних мереж. Підкреслено розрізнення самотності, запропоноване в метаантропології Н. Хамітова: український філософ розрізняє деструктивну самотність та конструктивне усамітнення, що дає змогу вписати феномен у три виміри людського буття – буденний, граничний та метаграничний. В методологічній основі роботи лежать концепти М. Фуко, зокрема говернментальність, нагляд і покарання, а також аналіз екзамену як інструменту формування соціальної ієрархії та відсіювання «неблагонадійних». За допомогою ідей Ж. Бодріяра щодо симулякрів і симуляції автор дослідження описує вплив медіареальності на конструювання самотності та розмивання меж між реальним і вигаданим в бутті сучасної людини. Концепт «втечі від свободи» Е. Фромма застосовано для аналізу буття сучасної людини, де вона (людина) займається втечею від свободи, фактично віддаючи власну свободу в обмін на мирне існування, комфорт та захищеність, не зважаючи, що буття в цифровому світі не може гарантувати цих прав та свобод. Наукова новизна роботи полягає у вперше здійсненому в українській філософській антропології комплексному аналізі соціокультурних та екзистенціальних вимірів самотності сучасної людини. Автор враховує вплив цифрових технологій, соціальних мереж, нових механізмів влади, засилля трендів та симулякрів, культури скасування (cancel culture). У роботі доведено, що самотність сучасної людини є не тільки станом внутрішнього відчуження, але й організованим простором, що створила влада. Уточнено, що деструктивний потенціал самотності сучасної людини може бути трансформований у конструктивний через усамітнення, творчість та переосмислення власної суб’єктності. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів у подальших антропологічних, соціокультурних та етичних, есетичних студіях, у гуманітарній освіті, а також у розробці підходів до подолання різних форм деструктивної самотності, характерних для цифрової епохи, використання матеріалів для лекцій на філософських факультетах для філософських, соціологіних та культурологічних спеціальностей. Дата реєстрації 2026-03-28 Додано в НРАТ 2026-03-28 Закрити