Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U000783, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту Статус Запланована Назва роботи Українська національна ідентичність в практиках конструювання: модуси трансформації в актуальних реаліях Здобувач Яблуновський Артур Володимирович, Керівник Ходус Олена Володимирівна Опонент Комих Наталія Григорівна Опонент Лісеєнко Олена Василівна Рецензент Гудзенко Олеся Зеновіївна Рецензент Бойко Вікторія Анатоліївна Опис Дисертація присвячена з’ясуванню впливу практик конструювання на українську національну ідентичність в актуальних реаліях. Для цього докладно розкривається роль та практики ключових суб’єктів національного конструювання, таких як держава, партії та елітарні групи, організації громадянського суспільства, медіа, мережі інтелектуалів, релігійні організації, зовнішні суб’єкти та родина. Автор простежує історію конструювання української національної ідентичності від 1991 року до нинішнього часу з особливим акцентом на те, як російська агресія вплинула на цей процес. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що полягає у концептуалізації феномену української національної ідентичності як простору культурно-символічних значень, що утворюється в конкретних практиках й соціокультурних контекстах конструювання. Найбільш значущими здобутками, що конкретизують новизну наукової праці, є такі: Вперше: визначена специфіка української національної ідентичності як дискурсивного конструкту, що ґуртується навколо таких «вузлових точок» як «мова», «історія», «культура» та «зовнішня політика», за визначення яких точиться символічна боротьба. Виявлено, що символічна боротьба відбувалась між двома проєктами конструювання української національної ідентичності: «центрально-європейським» та «пострадянським», кожний з яких встановлював власні правила і коди інтерпретації зазначених «вузлових точок»; на підставі евристичних принципів соціального конструктивізму і теорії дискурсу виявлена специфіка української національної ідентичності як простору прагматичної активності різних «зацікавлених» суб’єктів, які мають різні інструментальні можливості в легітимації маркерів української національної ідентичності. Охарактеризована роль таких суб’єктів як держава та сукупність її інститутів, політичні партії та елітарні групи, організації громадянського суспільства, медіа, мережі інтелектуалів, релігійні організації, іноземні суб’єкти та родина; на підставі соціокультурного аналізу з’ясовані контекстуальні умови практик конструювання української національної ідентичності до початку російської агресії. Встановлено, що протягом всього цього періоду відбувалась символічна боротьба між прихильниками «центрально-європейського» і «пострадянського» проєктів національного конструювання, жоден з яких не міг отримати ідеологічну гегемонію в суспільстві. Причина цього полягала у відсутності достатньої політико-адміністративної та символічної влади у представників кожного з цих проєктів; з’ясовані основні трансформації, що стались з українською національної ідентичністю та практиками її конструювання після російської агресії 2014 року та повномасштабного вторгнення 2022 року. Доведено, що ці події створили структуру можливостей для отримання гегемонії «центрально-європейським» проєктом національного конструювання. Інструменталізувавши масове несприйняття дій Росії, представники цього проєкту змогли отримати достатню політико-адміністративну та символічну владу та поширити в суспільстві своє бачення ідентичності; розкриті особливості державного (офіційного) конструювання української національної ідентичності в актуальних реаліях на прикладі аналізу практик Уповноваженого з захисту державної мови та Українського інституту національної пам’яті. З’ясовано, що діяльність мовного омбудсмена та УІНП направлена на створення «правильного» українця, що був повністю україномовним та підтримував «національно-визвольний» історичний наратив. Це мало б створити символічний кордон перед всім російським та забезпечити високий рівень лояльності громадян до своєї держави. Виявлено, що ключові практики мовного омбудсмена полягають в здійснення всебічного контролю за мовною поведінкою громадян в всіх сферах суспільного життя та моніторингу скарг на порушення. УІНП же акцентує увагу на досягненні ідеологічної гегемонії, для якої він проводить та приймає участь в культурних заходах, здійснює діяльність в сфері культури, створює рекомендації та експертні висновки. Удосконалено: типологію основних теоретико-методологічних підходів до вивчення національної ідентичності в соціо-гуманітарному знанні. Основний акцент зроблений на висвітленні особливостей сучасних конструктивістських підходів; розуміння історії вивчення української національної ідентичності у вітчизняній науці. Виявлені характерні риси та вплив соціального контексту на дослідження цієї теми; Набули подальшого розвитку: класифікація основних суб’єктів, причетних до конструювання національної ідентичності. Підкреслена ключова роль національної держави в цьому процесі. систематизація ключових інструментів та пов’язаних з ними практик. Дата реєстрації 2026-04-02 Додано в НРАТ 2026-04-02 Закрити