Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 2121U000726, Матеріали видань та локальних репозитаріїв Категорія Стаття Назва роботи Ефективність застосування імуноглобуліну G у хворих на лікарсько-стійкий туберкульоз у поєднанні з ВІЛ з рівнем СD4+-лімфоцитів від 200 до 50 кл/мкл за даними біохімічних досліджень Эффективность применения иммуноглобулина G у больных с лекарственно-устойчивым туберкулезом в сочетании с ВИЧ с уровнем СD4+-лимфоцитов от 200 до 50 кл/мкл по данным биохимических исследований Автор Мацегора Н. А.Капрош А. В.Matsegora N. А.Kaprosh A. V. Дата публікації 01-01-2021 Постачальник інформації Одеський національний медичний університет Першоджерело https://repo.odmu.edu.ua:443/xmlui/handle/123456789/10289 Видання Опис Мета роботи – вивчити ефективність проведення імуноглобулінотерапії у хворих на ко-інфекцію туберкульоз з лікарською стійкістю (ЛС-ТБ)/ВІЛ при рівні СD4+-лімфоцитів від 200 до 50 кл/мкл на підставі дослідження динаміки біохімічних показників. Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 52 пацієнти віком від 20 до 55 років, середній вік склав (37,2 ± 7,8) року. Усі хворі були ВІЛ-позитивними з лабораторно підтвердженим ЛС-ТБ зі стійкістю мікобактерії до препаратів першого та другого ряду. Хворих на ЛС-ТБ/ВІЛ було розпо ділено на: групу 1 (контрольна) – 26 хворих на ЛС-ТБ/ВІЛ, що отримували стандартне лікування антимікобактеріальними препаратами (АМБП) другого ряду та антиретровірусну терапію (АРВТ); групу 2 (основна) – 26 хворих на ЛС-ТБ/ВІЛ, що отримували також стандартне лікування АМБП другого ряду та АРВТ, доповнені комплексною терапією внутрішньовенним імуно глобуліном G (IgG). Результати та обговорення. На тлі проведеного лікування динаміка змін біохімічних показників була такою: у пацієнтів контрольної групи, уже після перших 2 тиж приймання АМБП, відбувалося збільшення інтоксикаційного навантаження на органи гепатобіліарної та сечовидільної систем, що призводило, з одного боку, до дисфункції печінки з гіпербілірубінемією, підвищення активності трансаміназ, реакції тимолового помутніння, а з іншого – до розвитку ниркової недостатності з гіперкреатинінемією, гіперурикемією, азотемією й олігурією. Унаслідок цього своєчасне призначення АРВТ (через 2 тиж після АМБП) у 19 (73,1 %) хворих було неможливим та здійснювалося набагато пізніше бажаних термінів (через 2–3 міс). Лікування хворих на коморбідну патологію ЛС-ТБ/ВІЛ, яке на тлі комплексної терапії містило внутрішньовенний IgG, супроводжувалося позитивною клінічною та лабораторною динамікою, що створювало умови для залучення АРВТ вже після 2-го тижня комплексної терапії згідно з розробленим методом лікування. Висновки. Використання імунологічно спрямованого лікування внутрішньовенним IgG дало можливість успішно призначати АРВТ хворим основної групи вже через 2 тиж від початку приймання АМБТ, що є вельми доцільним для запобігання побічним реакціям, підвищення ефективності лікування та зменшення показників летальності у хворих на коморбідну патологію ЛС-ТБ/ВІЛ у стані глибокої імуносупресії. Цель работы – изучить эффективность проведения иммуноглобулинотерапии у больных ко-инфекцией лекарственно-устойчивый туберкулез (ЛУ-ТБ)/ВИЧ при уровне СD4+-лимфоцитов от 200 до 50 кл/мкл на основании исследования динамики биохимических показателей. Материалы и методы. В исследовании принимали участие 52 пациента в возрасте от 20 до 55 лет, средний возраст составлял (37,2 ± 7,8) лет. Все больные были ВИЧ-позитивными, с лабораторно подтвержденным ЛУ-ТБ, с устойчивостью микобактерии к препаратам первого и второго ряда. Больные ЛУ-ТБ/ВИЧ были распределены так: группа 1 (контрольная) – 26 больных ЛУ-ТБ/ ВИЧ, получавшие стандартное лечение антимикобактериальными препаратами (АМБП) второго ряда и антиретровирусной терапией; группа 2 (основная) – 26 больных ЛУ-ТБ/ВИЧ, получавшие также стандартное лечение АМБП второго ряда и АРВТ, с дополнением комплексной терапии внутривенным иммуноглобулином G (IgG). Результаты и обсуждение. На фоне проводимого лечения динамика изменений биохимических показателей была следующей: у пациентов контрольной группы уже после первых 2 нед приема АМБП происходило увеличение интоксикационной нагрузки на органы гепатобилиарной и мочевыделительной систем, что приводило, с одной стороны, к дисфункции печени с гипербилирубинемией, повышением активности трансаминаз, реакции тимолового помутнения, а с другой – к развитию почечной недостаточности с гиперкреатининемией, гиперурикемией, азотемией и олигурией. В результате своевременное назначение АРВТ (через 2 нед после АМБП) у 19 (73,1 %) больных было невозможным и осуществлялось гораздо позже желаемых сроков (через 2–3 мес). Лечение больных с коморбидной патологией ЛУ-ТБ/ВИЧ, которое на фоне комплексной терапии включало внутривенный IgG, сопровождалось положительной клинической и лабораторной динамикой, что создавало условия для назначения АРВТ уже после 2-й недели комплексной терапии, согласно разработанного метода лечения. Выводы. Использование иммунологически направленного лечения внутривенным IgG позволило успешно назначать АРВТ больным основной группы уже через 2 нед от начала приема АМБТ, что является весьма целесообразным для предупреждения побочных реакций, повышения эффективности лечения и уменьшения показателей летальности у больных с коморбидной патологией ЛУ-ТБ/ВИЧ с глубокой иммуносупрессией. Додано в НРАТ 2026-04-06 Закрити