Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 2122U001196, Матеріали видань та локальних репозитаріїв Категорія Стаття Назва роботи НОМІНАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЕКСИКИ НА ОЗНАЧЕННЯ ОСІБ У РОМАНІ НАТАЛКИ ДОЛЯК «НА “СЬОМОМУ НЕБІ”» Автор Людмила КовальОльга БІЛОУС Дата публікації 01-01-2022 Постачальник інформації Донецький національний університет імені Василя Стуса Першоджерело https://r2.donnu.edu.ua/handle/123456789/2958 Видання Дрогобич: видавничий дім "Гельветика" Опис Стаття у збірнику наукових праць Актуальнi питання гуманiтарних наук. Серія Мовознавство. Лiтературознавство. Вип 55, том 1, 2022, с. 160-164 Будь-який літературний твір має добре продуману систему номінацій персонажів, що допомагає авторові вибудовувати сюжетну лінію та розвивати ідейну спрямованість. Систему персонажів роману-детектива Наталки Доляк «На “Сьомому небі”» формують реальні та уявні герої, для означення яких авторка влучно добирає онімні та апелятивні назви. Основна функція таких найменувань – номі- нація героя, що здійснюється через його ідентифікацію. У романі антропонімна номінація властива здебільшого головним героям, рідше – другорядним і відбувається через одно-, дво-, трикомпонентні моделі називання – відпо- відно «ім’я», «ім’я + прізвище», «ім’я + прізвище + по-батькові». Номінацію через родинну, соціальну, професійну належність авторка здійснює через апелятивну лексику. Переважно це експресивно нейтральні іменники, хоч поде- куди трапляються емоційно конотовані лексеми, що маркують фамільярність комунікації між героями. Романістка використовує прийом розмежування головних, другорядних і епізодичних героїв через кількість і якість назв персонажів: для означення головних героїв романістка використовує широку парадигму антро- понімних і апелятивних назв, а для найменування епізодичних героїв послуговується експресивно нейтральними апелятивами. Допоміжним прийомом визначення ранговості персонажів у романі слугує наявність контекстних синонімів до їхніх основних назв за смисловим навантаженням твору. Для підтримки сюжетно-композиційної інтриги письменниця послуговується прийомом «безіменності», що поля- гає у використанні апелятива «вбивця», який протягом тривалого періоду не співвідноситься з конкретним рефе- рентом, а натомість має змінну кореляцію з різними персонажами роману. Використання лексеми «вбивця» також зумовило поетонімогенез персонажів, ґрунтований на розвитку нових номінативних ліній щодо ідентифікації героїв. Додано в НРАТ 2025-01-09 Закрити