Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0214U006742, 0111U001426 , Науково-дослідна робота Назва роботи МЕХАНІЗМИ ЕВОЛЮЦІЇ ХРОНІЧНОЇ МІЄЛОЇДНОЇ ЛЕЙКЕМІЇ ВНАСЛІДОК ВЗАЄМОДІЇ ГЕНЕТИЧНО ЗМІНЕНИХ СУБСТРАТНИХ КЛІТИН З ОКРЕМИМИ РЕГУЛЯТОРНИМИ ЛАНКАМИ ОРГАНІЗМУ ХВОРИХ Назва етапу роботи Керівник роботи Масляк Звенислава Володимирівна, Дата реєстрації 12-02-2014 Організація виконавець Державна установа "Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України" Опис етапу Об'єкт дослідження - 104 хворих на хронічну мієлоїдну лейкемію (ХМЛ), каріотип клітин кісткового мозку, онкоген BCR-ABL, васкулярний ендотеліальний фактор росту (VEGF), фактор некрозу пухлини альфа (TNF-а), інгібітори тирозинкінази іматиніб (ІМ), нілотиніб (НІ). Мета роботи - дослідити процеси клональної еволюції ХМЛ, встановити клінічні та лабораторні параметри, які можуть використовуватись з метою прогнозування перебігу та наступної корекції лікувальної тактики при лікуванні хворих на ХМЛ інгібіторами тирозинкінази (ІТК). Методи дослідження - клінічні, цитологічні, цитогенетичні, молекулярно-генетичні, імуноферментний аналіз, статистична обробка матеріалу. Оптимальну гематологічну та цитогенетичну відповідь досягнено лише при застосуванні іматинібу в першій лінії терапії. Тривале лікування хворих в першій лінії гідроксисечовиною або бусульфаном погіршувало цитогенетичну відповідь на ІМ в 2-3 рази. Найнижчі показники виживання мали пацієнти високого ризику за прогностичними системами Sokal і EUTOS. Додаткові цитогенетичні аберації в процесі лікування ІМ виявлено як у Ph-позитивних, так і у Ph-негативних клітинах. Перші спостерігались в 4 рази частіше у хворих за відсутності або втрати цитогенетичної відповіді (ЦВ), другі - на фоні повної цитогенетичної відповіді (ПЦВ) та часткової цитогенетичної відповіді (ЧЦВ). Встановлено різну частоту додаткових хромосомних аберацій в залежності від попереднього лікування. Найчастіше виявляли збільшення кількості копій гена BCR/ABL, трисомію 8 та ізохромосому 17q. Рідше виявлялась трисомія хромосом 19 та 21. Виживання хворих достовірно відрізнялось у групах з наявністю чи відсутністю клональної еволюції. Виявлено різницю виживання хворих, що залишались протягом усього часу спостереження в ПЦВ, втратили її або взагалі не досягали ЦВ. Мутації гена BCR/ABL ідентифіковано у 34 % рефрактерних до ІМ хворих, виживання цих пацієнтів при цьому не відрізнялось від відповідного показника без мутацій. Аналіз динаміки рівня проангіогенних цитокінів VEGF та TNF-а показав, що до застосування ІТК їх рівень перевищує нормальні показники в 4-5 разів, але, починаючи вже з 1,5 міс. лікування, відбувається достовірне зниження їх рівня до норми. Більш інформативним було визначення рівня VEGF. Аналіз виживання хворих залежно від рівня VEGF показав, що визначення його рівня в динаміці має прогностичне значення, що підтверджено кривими виживання пацієнтів. На основі достовірної різниці у виживанні хворих залежно від попередньої терапії, клональної еволюції, цитогенетичної відповіді та динаміки рівня VEGF на 3, 6 та 12 міс. лікування ІМ можна стверджувати, що названі клініко-лабораторні параметри мають прогностичне значення і можуть використовуватись з прогностичною метою за відсутності можливості проведення кількісної ПЛР. Результати НДР упроваджуються в роботу гематологічних відділень курованих інститутом областей, 5 комунальної клінічної лікарні м. Львова, консультативної поліклініки ДУ ІПКТМ НАМНУ. Опублікованo 22 наукові праці, отримано патент України на корисну модель, подано до видання 1 інформаційний лист. Опис продукції В роботі проведено дослідження процесів клональної еволюції при застосуванні інгібітора тирозинкінази у 104 хворих в хронічній фазі хронічної мієлоїдної лейкемії (ХМЛ). Більше половини хворих спостерігались протягом 5 років. При оцінці ефективності іматинібу при лікуванні ХМЛ, залежно від попередньої терапії встановлено, що оптимальну гематологічну та цитогенетичну відповідь досягнено лише при застосуванні препарату в першій лінії терапії. Попереднє застосування в першій лінії гідроксисечовини або бусульфану призводило до зменшення частоти великої цитогенетичної відповіді в 2-3 рази, що пов'язано з появою додаткових хромосомних аберацій, які виявлялись як у Ph-позитивних, так і у Ph-негативних клітинах. Перші спостерігались в 4 рази частіше у хворих за відсутності або втрати цитогенетичної відповіді, другі - на фоні повної цитогенетичної відповіді (ПЦВ) та часткової цитогенетичної відповіді (ЧЦВ). Найчастіше виявляли збільшення кількості копій гена BCR/ABL, наступними за частотою виявлення були трисомія Автори роботи Бойко Ольга Ігорівна Везденко Лідія Орестівна Виговська Ярослава Іллівна Даниш Ольга Йосипівна Дяків Галина Львівна Кароль Юрій Степанович Котлярчук Костянтин Богданович Лозинський Ростислав Юрійович Лук'янова Анна Сергіївна Лукавецький Лесь Миронович Мазурок Анна Антонівна Мельник Марія Іллярівна Мельник Марія Іллярівна Павлишин Анна Михайлівна Пеленьо Наталія Василівна Примак Софія Василівна Сімонова Мар'яна Іванівна Тераз Софія Степанівна Додано в НРАТ 2020-04-02 Закрити