Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0420U100394, Кандидатська дисертація

Назва роботи

Оптимізація хірургічного лікування тяжких переломів тип С3 дистального метаепіфіза променевої кістки

Здобувач

ВАСИЛЕНКО АНТОН ВОЛОДИМИРОВИЧ,

Керівник Зазірний Ігор Михайлович
Опонент Калашников Андрій Валерійович
Опонент Анкін Микола Львович

На здобуття

Кандидат медичних наук, 14.01.21, Травматологія та ортопедія

Дата захисту

28-01-2020

Опис

Переломи дистального метаепіфізу променевої кістки (ДМЕ ПК) - одна з актуальних і довічних проблем в ортопедії та травматології. На переломи ДМЕ ПК припадає близько 40-50% усіх пошкоджень кісток верхньої кінцівки. Страфун С. С., Тимошенко С.В. зазначають, що приблизно 20-25% з цих хворих мають нестабільні, внутрішньосуглобові переломи із значним зміщенням. У структурі розглянутих ушкоджень переломи ДМЕ ПК складають до 47,3 %, а переломи типу С – у 41 % пацієнтів. Провідною причиною (до 50 %) винекнення переломів типу С є високоенергетична травма. Переломи даної локалізації часто супроводжуються ушкодженням м’якотканинних структур та кісток зап’ястя кистьового суглоба – до 16 % випадків. При вивченні результатів лікування звертає на себе увагу той факт, що якщо з відновленням анатомії суглоба та профілактики гнійних ускладнень досягнуто суттєвих успіхів, то функція кінцівки повністю відновилася тільки в 63,8 % потерпілих. При цьому в 23,1 % хворих мало місце обмеження згинання (флексія)/розгинання (екстензія) зап’ястя в межах від (20°-40° /0°/ 30°-60°). Метою дослідження було покращення результатів лікування переломів дистального метаепіфізу променевої кістки шляхом оптимізації та розробки чіткого алгоритму хірургічного лікування перелому типу С3 в залежності від анатомічного орієнтування пошкодження, розробки та впровадження патогенетично обґрунтованої системи відновлювального лікування та реабілітації. Для реалізації поставленої мети були виконані такі завдання: провести аналіз тактики і результатів лікування; на основі біомеханічного дослідження виявити оптимальні конструкції для остеосинтезу; провести аналіз ефективності застосування різних видів фіксаторів у лікуванні пацієнтів з нестабільними переломами дистального метаепіфізу променевої кістки, та вдосконалити послідовний алгоритм репозиції перелому і багаторівневу, внутрішньо-суглобову, стабільно-функціональну фіксацію перелому АО типу 23- С3. В основі наукової роботи лежить аналіз результатів хірургічного лікування 117 хворих з нестабільними переломами ДМЕ ПК тип С. На підставі аналізу результатів лікування в основній і контрольній групі пацієнтів були встановлені тактичні та технічні помилки. До перших відносяться: неправильний вибір методу лікування, недостатня (або відсутня) передопераційна підготовка. До технічних помилок віднесені: неадекватно обраний операційний доступ, недостатня репозиція, особливо відламків, які утворюють суглобову поверхню, ігнорування відновлення зміщень дорсо-ульнарних структур (фрагменти DW та DUC) неправильний вибір фіксатора, що обумовлює використання зовнішньої іммобілізації, відсутність інтраопераційного рентгенологічного контролю, неадекватна реабілітація та профілактика ускладнень. На підставі індивідуального підходу при лікуванні пацієнтів з внутрішньосуглобовими переломами дистального метаепіфізу променевої кістки, який базується на чітких показаннях до вибору способу фіксації в залежності від типу перелому, передопераційному плануванні, впровадженню розробленого алгоритму при остеосинтезі, післяопераційному лікуванні, яке направлене на профілактику та гальмування ускладнень в кистьовому суглобі, при переломах типу С1 відмінний результат отримали у – 50,0 %, добрий – 38,9 %, задовільний 11,1 %; С2 – 51,8 %, 33,9 %, 14,3 %; при С3 відмінний результат отримали у 46,8 % пацієнтів, добрий – у 32,3 %, задовільний – у 16,1 %; незадовільний – у 4,8 %. Незадовільні результати лікування пояснюються неадекватною передопераційної підготовкою, неправильним вибором способу фіксації і незадовільною репозицією відламків.